The Last Orison - Остання молитва

2024 рік в українському горорі загалом є дуже плідним: кіно (як А так і Б класу), романи, міжавторські антології та авторські збірки, самвидави та продукти великих і малих видавництв. Вибирати вочевидь є з чого. І тим дивнішим здається подібний заголовок. Чому український горор має англомовну назву і чому (скоріш за все) ви вперше почули про нього?

Усе досить просто. The Last Orison – це настільна рольова гра (НРГ) авторства Тараса Колодія, видана угрупуванням Dense Forest Camp у 2023-му році. Так, кращий горор 2024 був виданий в 23-му (навіть раніше, але про це згодом).

НАСТІЛЬНІ РОЛЬОВІ ІГРИ

Настільні рольові ігри – це гобі, про яке більшість навіть у ґік-спільноті хіба чула, і то – через численні відсилки в західних медія. Попри те, що на заході TTRPG з’явилися ще на початку 70-х, а у 80-х зробилася настільки популярною, що спричинила так звану Satanic Panic – шіт-шторм настільки потужний, що оті ваші накиди на квадроберів можуть викликати хіба співчутливу посмішку. Дорослі, які бачили, що діти (як правило, не їхні) день у день бавляться у щось незрозуміле, але в процесі згадуючи «магію», «чари», «прокляття», «демонів» та інше стрьомне білому американському протестану лайно, зрештою здійняли паніку, репетуючи, що оте ваше D&D перетворює їніх (як правило ні) дітей на сатаністів. Здоровий ґлузд зрештою переміг, діти виявилися розумнішими за дорослих, а Том Генкс зганьбився всратим гостросоціальним кіно на тему, але мова зараз не про це.

У нас, очевидно у 70-80-ті ніяких ролівок бути не могло, бо натомість був совок. У 90-ті субкультура рольових ігор таки проросла, і поки одна субкультурна молодь протестно нюхала клей момент і толуол, інша тусила лісами навколо Харкова (який став тоді епіцентром рольового руху) відтворюючи спочатку твори Дж. Р. Р. Толкіна, а потім і інші. Такі ігри, що на Заході звуться рольовими іграми живої дії, у нас на початках звалися «полігонними іграми» - бо часто типовим місцем проведення були закинуті армійські полігони.

Настільні рольові ігри ж з’являлися радше, як допоміжна розвага – бо дістати книги правил та багатогранні куби в пре-інтернет добу було вкрай важко. Книжки буквально привозили в одиничних примірниках з-за кордону, після чого копіювали, а іноді навіть переписували від руки, а вигадки з ерзац-кубами я навіть згадувати не хочу. Ситуацію почав потроху виправляти інтернет, надавши доступ до піратських, а згодом і до ліцензійних копій, цікавість провокувалася виходом відео-ігор (ви ж не думали що Baldur’s Gate отримав номер 3 просто так? Йеп, ігри по D&D почали виходити ще у 80-х). Почали з’являтися спочатку фанатські, а потім і ліцензійні переклади.
Кожен цей крок зрештою долучав до НРІ дедалі більшу кількість людей, але через цю етапність в гобі утворювалися свої «кола посвяти», де кожне, «старше» коло знало і розуміло більше ніж наступне. Додайте до цього ще й те, що на заході також утворилися подібні кола, хоча й з інших причин. Тому так, найтиповішою для українця відповіддю на питання «Що ти знаєш про настільні рольові ігри?» (окрім хтивих жартиків) буде: «Чув щось про D&D». І звісно, вкрай обмежене коло людей могло почути про українську горорну НРГ, яка вийшла вкрай обмеженим друком і розповсюджувалася лише в межах профільних спільнот.

Але це жодним чином не робить The Last Orison, ані поганою, ані складною для розуміння «новачками». Ну окей, складною робить, але спробуємо вас розрадити із тим.

ЩО ВСЕРЕДИНІ?

The Last Orison – це невеличка брошура на 48 сторінок, з яких ледь не половину займають 4 сценарії (касети), які можна грати буквально з ходу, не витрачаючи багато часу на підготовку.

Буквально перше (після списку творців), що зустрічає вас у цьому виданні – це джерела натхнення. Це досить поширена практика для ролівок – вона дозволяє читачеві швидше зрозуміти вайб гри, або, якщо гра зацікавила, долучитися до її джерел натхнення, щоб глибше відчути атмосферу та інструменти, які пасуватимуть грі. І в даному випадку цей перелік варто згадати – бо це ледь не вперше коли я бачу/чую в джерелах натхнення не стандартних Кінґа-Лавкрафта-Іто. Тут вас зустрічають Томас Ліготті, Чак Паланик, Сатосі Кон, Кійесі Куросава, а також комп’ютерна рольова гра Fear & Hunger 2: Termina та настільна ролівка Ten Candles, обидві, попри відносну новизну – знакові представники жанру в своїх медіа. Не згаданий в цьому списку, але згаданий далі в тексті – DSBM, Depressive Su****al Black Metal – один з найбільш психологічно важких суб жанрів і без того недружнього до слухача Чорного металу. Якщо коротко – цей список вже є показником обізнаності автора(ів) у сучасних реаліях жанру. І досить впевненою обіцянкою, що далі чекає щось дійсно цікаве.

Окей, переходимо, нарешті, до основного тексту – опису і правил гри. Гравцям пропонується створити персонажів, що зіткнулися з Teatro Grottesco – химерним творінням Старших Богів, що прибуло знімати новий фільм. Сюжети і декорації можуть бути різними, але фінал завжди один – кожна стрічка розповідає про кінець усього, і персонажі можуть зникнути разом зі світом, показаним у фільмі. Попри певну аскетичність описів, книга вдало створює атмосферу, поєднуючи художній і технічний екст в один вишуканий, стилізований потік, змішуючи реальність потенційного гравя з реальністю його персонажа. Книга з перших сторінок напрочуд вдало створює тривожно-вишуканий вайб, притаманний творам Ліготті, з його богемністю та відлунням інтелектуального андеграунду, поєднанням декоративності та глибинних фобій. Замість класичного слешера гравцям пропонують майже філософську подорож, у якій немає місця прямому фізичному протистоянню (це прямо зазначається в правилах). Ви не вступите в бій з ордами зомбі, не битиметеся з бос-монстром. Ваша історія буде сфокусована передусім на вас. І тут може виникнути перша проблема – бо на перший погляд може бути важко зрозуміти, як саме грати в цю гру – пояснення, попри стильність можуть видатися дещо туманними, а подробиць вочевидь бракуватиме. Навіть сама книга буде спонукати вас до лаконічності, не вимагаючи аж надто глибоко занурюватися в історію як загальну, так і особисту. Утім, хай це вас не відштовхує – The Last Orison має в основі дуже чітку і виважену структуру, яка дозволить без надмірних зусиль утворити чіткий каркас вашої стрічки, обмежений як в ігровому, так і в реальному часі. Пам’ятаєте про незмінний фінал? Від початку гри буде розпочато зворотній відлік до нього – і за цей час вашим персонажам треба буде розплутати похмуру таємницю і знайти вихід з-поза Межі, куди вас закине Teatro назад до реального (?) світу.

ПЕРСОНАЖІ - АКТОРИБ ГРАВЦІ - СЦЕНАРИСТИ

Створення персонажа мінімалістичне: ви визначаєте Віру (набір переконань, які має персонаж), три Чесноти, одну Ваду, один Цінний предмет і одну Мрію. Ніяких очок здоров’я чи ґлузду – шкода, яку завдаватиме вам оточення стосуватиметься виключно цих перерахованих аспектів.
Важливою відмінністю цієї гри від більшості класичних НРІ є те, що по класиці, майсте відповідає за світ, тоді як гравці – за дії їхніх персонажів. Тут наративні права розподілені інакше: якщо дія гравця успішна – то саме гравці визначають її наслідки і описують подальшу сцену. Якщо дія провалена – це робить майстер. Якщо ж успіх є частковим – гравці описують подальшу сцену, а майстер додає ускладнення. Таким чином сюжет твориться спільно й кожен в ньому є сценаристом.

Кожна касета є окремою ігровою сесією, яка охоплює історію від початку і до кінця. Так, довгих епічних саг вам не пропонують – так само, як і розвитку персонажів. Навспак – тут вас чекає лише деградація і ваша задача – встигнути розплутати таємницю і вирватися, перш ніж цей химерний світ перетравить вас остаточно. Історії (за термінологією гри – стрічки, або плівки) мають чітку структуру, тому підготовка майстром (тут також він зветься рефері) окремої історії слідуватиме чіткій схемі: Вибравши місце, ви надасте йому Легенду, Трагедію і Таємницю – це утворюватиме зав’язку. Надалі вам знадобиться пропрацювати три Декорації: особистості, предмет(и) і небезпеку. Фінальним мазком стане Atrocity (чомусь автори не добрали україномовного терміну) – той самий зворотній годинник до кінця усього, етапи якого сигналізуватимуть про руйнацію світу навколо персонажів. Із Atrocity пов’язаний Вісник Кінця – потойбічна істота, яка є своєрідною маніфестацію Апокаліпсису, що ставатиме тим більш деталізованою, чим ближче буде фінал. А наближувати його буде кожна успіша дія гравців – і чим далі, тим швидше. Тут, до речі, відчувається зв’язок із рольовим сімейством Mork Borg’у – хоча автори (справедливо) не згадують його в джерелах натхнення. Хоча МВ, як і Last Orison описує неминучій кінець світу, який стається просто під час гри, за настроєм і атмосферою ці дві гри максимально далекі одна від одної. Хоча Last Orison також цілком можна перетворити на комедію жахів – утім, як і у творах Ліготті буфонада б миттєво отримала глибоко макабричний і депресивний відтінок.

Якщо ви все ще непевні, як це все має виглядати - на ютуб-каналі idearoll є летсплей гри і розмова з її авторами - подивитися можна тут

ТРУДНОЩІ Й НЕЗРУЧНОСТІ

Якщо все це вас бентежить, то не хвилюйтеся – не тільки вас. Через стилізацію та мінімалістичність подання інформації початкове прочитання дійсно залишає більше питань, ніж відповідей. Але саме для того друга половина книжки містить чотири пдівки-історії, які ви можете як використати для власних ігор так і просто прочитати для того, щоб зрозуміти, як ця гра має працювати в цілому. І насправді, цих прикладів цілком достатньо для такого розуміння, та й самі історії мають гарний сюжет і майстерно передану атмосферу – попри те, що вони здебільшого поміщаються на 3-4 сторінках.
Наприкінці вам також надають невеличку таблицю, яка двома кидками кубиків дозволить створити собі фразу-натхнення для створення власної історії. Кажучі відверто, табличка занадто мала і абстрактна, щоб її можна було використовувати «всерйоз», утім початковий поштовх вона цілком може надати.

Напевне, головним недоліком, який кидається в очі при прочитанні є, все ж таки, надмірна лаконічність гри. Вона буквально вимагає, щоб ви ознайомилися з її Натхненнями, і тоді зрозуміли більше – і про Teatro Grotesco, і про Смарагдовий місяць, і про інші елементи лору, які згадуються буквально кількома короткими фразами, хаотично розкиданими по тексту. Ця книга – не про глибинний лор, але тут важливо розуміти, що цей лор вона пропонує творити саме вам. Утім, такі «острівки» світобудови видаються аж надто атомізованими і вимагають більш системного підходу. Також варто зауважити очевидно інді рівень якості продакшену. Утім, як би це було видання рівня вже згаданого Mork Borg ми б з вами жили в іншій країні. Тому серйозно дорікати за якість друку та верстки немає сенсу. Видання виконує свої функції, як інформативні так і естетичні.

A BLAST FROM THE PAST

Ну, і варто нарешті звернути увагу на слона в кімнаті. Пам’ятаєте, я казав, що гра вийшла навіть раніше ніж в 2023-му? Так от, усе що я розповів стосується, фактично, другої редакції The Last Orison, бо від першої вона має суттєві, навіть корінні відмінності.
Оригінальну tLO Тарас Колодій виклав на своїй сторінці на itch.to, і хоч механічно вона є досить схожою на пізніше видання Dense Forest Camp, сетинг її значно відрізняється. Тут дія відбувається не за Межею, а в реальному світі, який дійсно добігає кінця. Віра вже не є широким вибором, тут всього кілька варіантів: Віруючі, Єретики і Приречені, а відлік кінця відбувається не просто діями, а саме вбивствами, які скоюють персонажі. Так, якщо в другій редакції насильницькі дії системою не передбачені, тут при створенні персонажа ти буквально вибираєш собі зброю, якою згодом можеш гасити всіх наліво і направо. Відповідно до сетингу події стають менш фантасмагоричними, хоча зв’язки між цими двома книгами помітні й на рівні лору. Що цікаво, замість Fear&Hunger в натхненнях автор вказує Dark Souls і Bloodborne – що досить неочікувано, як на мене. Загалом же, порівнювати ці дві редакції варто хоча б для того, щоб побачити, як гра еволюціонувала, як відшліфувалися кути й викристалізувалася ідея. Бо прогрес помітний і відчутний, і це не може не тішити.

ВИШУКАНИЙ, ЖАСКИЙ І ОГИДНИЙ

Тож, повертаючись до заголовку – чому попри помітну кількість горор-видань в останні пару років, я вважаю the Last Orison найкращим українським горором 2024 року? Цей інді-горор пропонує унікальний досвід, як в плані сюжету й світобудови, так і в плані медіума, в якому він створений. Українська ролівка – це доволі рідкісний звір в наших реаліях, а горор-ролівка – і поготів. tLO не позбавлений недоліків, але це саме той випадок, коли без недоліків не вийде вийти за рамки, встановлені іншими. Ця гра справді робить щось геть неочікуване і незвичне, звертається до джерел, які зазвичай лишаються «під радаром» пересічного глядача і пропонує досвід не схожий на те, що пропонує більшість зразків жанру. А оскільки це саме гра, яка очікує від вас активної, а не пасивної ролі, вона дозволить вам розділити цю візію і відчути її. Так, це наразі не розкидистий дуб, а лише молодий паросток, утім навіть зараз гра відчувається самобутньою та цікавою – принаймні в ряду світових інді, а на рівні сюжету і сетингу – серед фіналістів конкурсів Бабая. Тому за це поєднання я й готовий наректи The Last Orison кращим українським горором цього року.