Кінець світу очима металкору

МіW — гурт, що давно дихає горором і є частиною «Trinity of Terror» з уже відомими нам Ice Nine Kills і загадковими Black Veil Brides.

Біблія, календар племені майя, Нострадамус, колода карт таро і місцевий божевільний — від кого ми тільки не чули про кінець світу. Пандемія коронавірусу в сотні разів помножила ці пророцтва. Motionless In White з властивою металкору жорсткістю теж не промовчали. Тринадцять пісень увібрали всі роздуми та страхи минулих років. Наскільки жахаючим вийшов альбом та чи не зрадив гурт притаманній їм горорній стилістиці — далі більш детально.

«Meltdown» пронизана футуристичними мотивами (забігаючи наперед - як і весь альбом). Об’єднавши в собі настрої наукової фантастики та горору кінця минулого століття, з перших секунд пісня викликає ностальгію, хоча тема її, попри безрозсудне ігнорування, актуальна як ніколи. Глобальне потепління, що влучно розкривається метафорою вірусу, натякає про який кінець світу буде йтися надалі.

«Sign of Life» відкриває довгу арку ліричного героя. Це композиція про усвідомлення хибного шляху, але й про його зручність та привабливість. Вже запізно змінюватися, адже «numbness and pain are synchronized»©.

«Werewolf» самою лише назвою розкриває тему роздвоєння особистості. Завивання вовка відсилає нас до класичної теми жахів, а електронний біт задає їй сучасних мотивів: вночі перевертні сьогодення безчинствують аж ніяк не у лісі. Ліричний герой може покінчити з темною половиною, але самокатування, що прийде натомість, принесе набагато більше страждань. І герой, здається, хоч і усвідомлює, що «… nothing lasts forever, even guilty pleasures»©.

«Porcelain» — гармонійне продовження попередньої пісні, може навіть здатися, що це взагалі одна композиція: лірична, яка йде по самій грані індастріал-металкору, про слабкість людського єства та руйнівну силу звіриного.

«Slaughterhouse» (featuring Bryan Garris of Knocked Loose) починається екстремальним вокалом запрошеного вокаліста, що задає міру жорстокості композиції, співставну з найлютішим сплатерпанком.

Напевно, найбільш жаска пісня альбому, що оповідає про помсту багатіям. Саме такі думки досягли максимуму в коронавірусну епоху, коли звичайні робітники постраждали найбільше. Вічна тема, що не сходить з вуст західного суспільства з їх божевільними мільярдерами, які щораз вигадують дивовижніші забаганки як би витратити власні кошти, зароблені важкою працею найманих людей. «Slaughterhouse» за настроєм близька й Україні з одвічною проблемою олігархів.

«Masterpiece» повертає нас до історії ліричного героя. Пісня може похизуватися повноцінним кліпом, який, хоч і не має оригінального візуального ряду, але вдало підкреслює зміст. Композиція про каяття, як перед оточуючими і близькими, так й перед самим собою.

«Cause of Death» доводить до апогею лінію з роздвоєнням особистості. Напевно, як і всі пісні цієї арки, вона прекрасно спрацьовує наодинці, викриваючи руйнівну природу взаємозалежності.

«Blood for blood, I'll cut you out with
The knife you cowardly left in my back.
Never again
I’d rather die, than keep you alive»©

Рядки, що гарно ілюструють ненависть до якої дійшло протистояння умовно «доброї» та «злої» частини єства героя, або ж просто партнерів — тут вже під яким кутом ви поглянете на лірику.

«We Become the Night» унікальна для цього альбому в контексті звучання. Футуристична, у стилі кабаре, пробирає до кісток хрипким вокалом й за змістом нагадує «Slaughterhouse», хоча й мотив тут не жорстокість, а швидше запал від боротьби з найгіршими сторонами капіталізму.

«Burned at Both Ends II» сиквел пісні ще з далекого 2012 року (що іронічно, враховуючи тематику апокаліпсису), ставить крапку у внутрішній боротьбі ліричного героя. Найскладніший момент переосмислення життя, коли старий герой все ще сидить десь під шкірою та підбурює здатися, а новий — розгублений та занурений у пошуки віднайти свій сенс життя.

«B.F.B.T.G.: Corpse Nation» (featuring Lindsay Schoolcraft) розкриває тему пропаганди, використовуючи вже таку класичну метафору зомбі. Одна з кількох відверто горорних композицій альбому, що підтверджує візуальний ряд і агресивне виконання з великою кількістю екстремального вокалу та зловісним звучанням музичної скриньки.

«Cyberhex» (featuring Lindsay Schoolcraft) зводить докупи історію ліричного героя та тему всього альбому, розповідаючи історію перемоги ГГ над своєю темною половиною й початком нового життя, приходячи до висновку, що так варто вчинити і з усім світом — «The only way to win is to reconnect»©.

Електронні мотиви та жорсткість металкору ідеально пасують концепції композиції. А стилізовані під хорове виконання останні стовпці натякають, який же буде фінал та в чому ж сенс всього альбому.

«Red, White & Boom» (featuring Caleb Shomo) драйвова та жорстка, в першу чергу вона для американської авдиторії. І найкраще це підтверджує інтерпретація загальновідомої фрази: «The land of the free, the sick, and depraved». Суспільство, взагалі, вся система зайшла не туди й вибір один: або відчайдушно гнатися за виживанням, або ж підірвати усе.

«Scoring the End of the World» (featuring Mick Gordon) нарешті дає відповідь в якому ж сенсі використано перше слово в назві альбому. «Оркеструючи кінець світу» про боротьбу з існуючою системою, адже з нею кінець світу неминучий.

Це буде кінець неправильного і початок нового, як це сталося з ліричним героєм, або ж просто кінець — все залежить від нас.