"Євангеліон" Алевтіни Шавлач. Інтерв'ю з авторкою

Цьогоріч Форум видавців потішив шанувальників української темної прози: один лише «Дім Химер» запропонував читачеві і магічний реалізм, і темне фентезі, і традиційні жахи, і навіть збірку оповідань, де Емброуз Бірс зустрівся з Богом-Імператором. Фестиваль минув, здатність до тверезого мислення у більшості відвідувачів відновилася, а значить — час знайомитися з новинками ближче.

Сьогодні спеціяльна кореспондентка «Бабая», Крістіна Федорович, поспілкувалася з Алевтіною Шавлач, авторкою роману «Знак Єви», що відкриває трилогію «Євангеліон».

Алевтіна Шавлач дебютувала з психологічним триллером «У полоні болю», потім видала «Пампуху» і наразі презентує новинку — «Знак Єви». Отже, питання: з чого все починалося?

«Знак Єви» — моя третя видана книга, хоча насправді я написала цю історію у 2014-му. На все про все витратила три місяці. У той час я була далека від укрсучліту, літотусовки і навіть такі прізвища як Забужко чи той же Кідрук мені ні про що не говорили. Я завжди віддавала перевагу класиці. Іноді, звісно, купувала і сучасних авторів, але зазвичай обирала книги по обкладинці та кількох вихоплених реченнях на випадково розкритій сторінці. До речі, купую книги й досі за цим принципом. Популярне ім’я автора швидше відштовхне, аніж спонукає мене придбати книгу.

Оскільки клясичний розподіл на жанри себе вичерпав, як ти можеш охарактеризувати свою нову книгу?

Це фентезійна історія з елементами магічного реалізму, трилеру та мого улюбленого жанру — психологічної драми. Я ніколи не писала в рамках чіткого жанру, натомість підбирала жанрове окреслення вже готовому рукопису. Можливо, саме тому зазвичай у мене виходять суміші жанрів.

Як ти працюєш? Це планування роботи, чіткий графік чи час і натхнення? Які сцени/теми надаються до написання найскладніше?
Це було таке оціночне запитання, коли чекати другу частину і чому саме трилогія

Конкретно цю книгу я написала за осінь.

Коли у мене з'являється ідея та натхнення, то сідаю та пишу. Рідко кидаю на півдорозі якийсь проект. Взагалі я працеголік — ніколи не сиджу без діла. Фізично не можу. Іноді пишу паралельно два-три тексти. І читаю так само.
Трилогію писати не планувала. Історія мала закінчитись на цій книзі, але ідею підкинуло видавництво Дім Химер, і я, звісно, погодилась.

Що можеш розказати про перший роман з трилогії «Євангеліон» для тих, хто сумнівається, чи читати?

Варто одразу зазначити, що це не класичне фентезі, тож я б не рекомендувала фанатам канонічного жанру очікувати від історії про Єву аналогій з уже існуючими творами. Це розповідь, в якій віртуозно переплітаються життєві реалії та містика. Кожен персонаж тут — будь то фентезійна істота чи звичайна людина — яскрава особистість з гарно прописаним психологічним портретом.

Це містична історія про звичайну дівчину на ім’я Єва, котра наприкінці літа вирушає з компанією друзів автівкою в бік Карпат. Серед підозріло порожньої траси авто глохне. Мобільний зв’язок відсутній і друзі вирішують далі прямувати пішки. По обидва боки чорніє ліс. Молодь звертає зі шляху. На кілька хвилин западає химерна тиша, після чого Єва зникає, а на шосе відновлюється звичний дорожній рух. Приятелі безуспішно шукають зниклу, а вона тим часом натрапляє на десяток кремезних незнайомців, що виглядають та поводяться вкрай дивно. У них незвичний одяг, застаріла говірка та не зовсім людська зовнішність. Вони приймають Єву за ту, ким вона не є насправді, поневолюють і з цієї миті починаються небезпечні пригоди головної героїні.

Твої персонажі завжди мають детально прописані характери та лінії поведінки, це магічний вплив диплому психолога?

Так, дається взнаки.

Більше цікавинок про книгу!

Говірку, якою розмовляють істоти з паралельного виміру, я розробила спеціально для роману. Це суміш різних діалектів, полонізмів та звичайного суржику, що притаманний жителям Західної України.

Ось ти говориш про Західну Україну та діалектизми. Є прив'язки до конкретних місцин у книзі чи локація радше абстрактна?

Абстрактна. Така собі мішанинка з найбільш колоритними словечками, висловами. Якщо більш конкретно, то в основному Гуцульщина (але не фанатично, це все ж таки не історичний екскурс). Особливу увагу приділяла застарілій лайці — дуже колоритні прокляттячка траплялись

Для створення культури та звичаїв я також використала народний колорит. Елементи одягу, аксесуари, предмети побуту… Я бажала вибудувати новий, але близький до реальності світ, зі знайомою для українців естетикою, зі знаними традиціями та уявленнями.

А от для створення основ світосприйняття вигаданих істот я запозичила християнську ідеологію. Щоправда, в її найфанатичнішому прояві.

Про оці фанатичні прояви (і заразом про назву Євангеліон) можна докладніше? Знаю, що часто виникає таке запитання у коментарях.

Чесно кажучи, назва «Євангеліон» запропонована редактором (Вікторією Гранецькою). До цього я уявлення не мала, що існує аніме з подібною назвою. До речі, наскільки мені потім стало відомо, аніме має назву «Neon Genesis Evangelion» або просто «Єва», історія там зовсім інша, нічого спільного.
Крім того, саме слово «Evangelion» — це ж не авторська вигадка. Це в перекладі «Блага звістка». І якщо вже проводити аналогії, то з Біблійським Євангелієм. Це принаймні буде ближче до головного посилу «Знак Єви», бо, як я вже зазначала, вибудовуючи вовчий вимір, я запозичила християнську ідеологію.
Взагалі, я нейтрально ставлюся до подібних закидонів. Після видання першої книги мені одного разу довелось прочитати відгук, в якому читачка обурювалась, що головного антагоніста звати Дем'єн, а це ім'я їй асоціюється з Оменом.

Друга частина продовжуватиме сюжетні лінії, чи, можливо, лише відбуватиметься у всесвіті книги? Але без спойлера!

Правду кажучи, я ще не починала продовження. Маю лише ідеї. Швидше за все більшість подій відбуватиметься у вовчому вимірі, але зіткнення з реальністю обов'язково станеться також.

І наостанок, назви, будь ласка, сім улюблених книг (або таких, що вплинули на тебе, як автора).

Улюблені книги. Обожнюю «Повія» Панаса Мирного, «Камінна Душа» Гната Хоткевича, «Сестра Керрі» Теодора Драйзера, майже все Стефана Цвейга, «Старигань із крилами» Габріеля Гарсіа Маркеса... У мене дивна мулька — я улюблені книги перечитую по кільканадцять разів). З останнього, що приємно вразило — підліткова повість Оксенії Бурлаки «Поцілунок був не останній» — вдала стилістика.

Скоро можна чекати туру на підтримку книги та вже замовляти «Знак Єви» у видавництві, щоби на презентаціях брати автографи