Демон руху з Леополіса

12 листопада «глухою колією» знову проїде демонський поїзд Стефана Ґрабінського – майстра польської «темної літератури», основоположника фантастики, метафізика, львів’янина та палкого шанувальника творчості Едґара А. По. Сьогодні Ґрабінський – маловідомий для українських читачів, хоча за останнє десятиліття став культовим на Заході. За мотивами його творів знято ряд кінострічок у Польщі в ХХ столітті, а його іменем названо сучасну Премію польської літератури жахів. Похований у Львові.

1. Стефан Ґрабінській народився 26 лютого 1887 році у Кам’янці-Струмиловій (зараз це с. Кам’янка Бузька) на березі р. Буг, що на Львівщині. Юність малий Стефан провів у містечку Луці (Самбірщина), а після смерті батька – родина переїхала до Львова. Там він закінчив курс польської літератури і філології у Львівському університеті, а згодом і став викладати у міських гімназіях Львова. Саме місто Лева для Ґрабінського стане рідним та останнім місцем спочинку.

2. Перші твори Ґрабінського у польській пресі виходили під псевдонімом – Степан Жальний (Stefan Żalny). Дебютна збірка макабричних оповідань «Із винятків. У присмерку віри» («Z wyjątków. W pomrokach wiary» ) побачила світ у Львові та за власний рахунок автора і мало зацікавила польське літературне середовище. Лишень через десять років у 1918 р. виходить наступна збірка автора – «На трояндовому узгір’ї» («Na wzgórzu róż»), яку читачі та критики зустріли тепліше. Того ж року Стефан співпрацює з краківським літературно-мистецьким тижневиком «Маски» («Maski»).

3. Український письменник Юрій Винничук висунув теорію, що творчі кроки Ґрабінського робилися польською та, як не дивно, українською мовами. Так молодий Стефан, вихований у греко-католицькій сім’ї (дядько по батьковій лінії – уніатський священик), міг відправляти свої ранні твори в українські часописи «Діло» та в «Літературно-Науковий Вісник», які, мабуть, були відхилені та не збереглися. Проте, це твердження досить безпідставне: свідомий вибір Стефана Ґрабінського займатися полоністикою, перехід у римо-католицтво, перебування у польському середовищі та подальша творчість говорить зовсім про інше. Хоча любов Ґрабінського до Льовава була беззаперечною.

4. Вершиною творчості майстра польської «темної літератури» вважають цикл горорних оповідань «Демон руху», який побачив світ у Львові 1922 році та неодноразово надалі перевидавався (наприклад, у Варшаві у 1929 році). Ґрабінський був великим любителем залізниць, станцій та поїздів, що й стало центральною тематикою збірки.

Так, у повсякдення головних героїв оповідань завжди закрадаються химерні та незвичні явища, зіткнення з якими часто приводять до летальних наслідків чи божевілля. Як доволі типовий приклад, оповідання «Машиніст Ґрот»:

«Раптом… щось заклекотіло, заскавучало сатанинським виттям – пролунав гуркіт, мов із тисячі гармат, загарчав грім, начебто від сотні блискавиць… Вихлюпнувся вгору вогнистий сплутаний клуб, розвихрений стовп уламків, залізної шкаралущі, погнутої бляхи – приснула аж до неба ракета остатків, розірваних рейок, тріснутих котлів…
І пурпуровий Ґротів фінал розпоров жалобні шати ночі»

Польський горорист створив своєрідний, авторський стиль, заснований на зіставленні традиційно-реалістичної оповіді, химерними вивертами та з елементами поетичної мови. Тому не дивно, що критики часто називала його твори «пишномовними», а мову – застарілою (анахронічною). Також для короткої прози Ґрабінського характерні вигадані імена та топоніми.

5. Сюжетні лінії історій Ґрабінського ведуть нас вигаданими містечками Східної Європи, які до болю нагадують наші галицькі закутки початку ХХ століття. Звичайно, назви залізничних станцій автора ви не знайдете на жодній карті, а ошалілі паротяги Ґрабінського часто долають просторові кордони, часові межі та петляють за межі континенту, чи безслідно зникають на цілі десятиліття. Часто залізничні колії стають «здичавілими» та «глухими», а тривожні опівнічні сигнали подають мерці (оповідання «Сигнали»):

«Чиновник наблизився до столу і, побліднувши, завернув до виходу. Короткий погляд на руку дорожника запевнив, що це не пальці тримали телеграфний ключ, а три голих костомахи, з яких позлазило м’ясо»

6. Успіх «залізничних жахливих оповідань» надихнув на створення Ґрабінського ряду інших збірок: «Божевільний пітник» (1920), «Несамовита історія» (1922), «Книга вогню» (1922), «Пристрасті» (1930). Окремі оповідання автора неодноразово публікувалися у тодішній популярній пресі («Gazeta Kaliska», «Tylko Polskie», «Robotnik», «Nowa Reforma») та літературних часописах («Maski», «Pro Arte», «Zdrój»).

Слід сказати, що Ґрабінський заворожує читача увагою до деталей, влучними професійними термінами та правдивими описами дійсності. А провінційні містечка, самотні будівлі та забуті вокзали лиш підсилюють тривожну атмосферу дійсності. Залишилося додати ще глибоке знання автора людської психології та поведінки, співставленої з вірою в динамічну концепцію буття, натхненну доктринами філософів Ніцше та Берґсона.

«І цієї миті він також перебував у стані, начебто наближеному до трансу. Потяг, який його віз, вийшов учора вранці з Парижа. Чи він сів у нього в столиці Франції, чи на якійсь проміжній станції – він не знав. Виїхав звідкись і прямував кудись – оце все, що можна було сказати з цього приводу» –
(оповідання «Демон руху»)

На жаль, велика проза Ґрабінського, на думку ряду критиків, значно поступається авторським тематичним збіркам. Романи «Саламандра» (1924), «Тінь Бафомета» (1926), «Монастир і море» (1928) та «Острів Ітонго» (1934) мало цікавили сучасників автора, а сьогодні ще більше втратили актуальність.

7. Перша екранізація оповідання Ґрабінського «Коханка Шамоти» відбулася ще в далекому 1927 р. у Польщі. Фактично, це оповідання найбільше припадає до душі кінорежисерам: крім Польщі, його екранізували ще двічі у США (1998) та Німеччині (1999). Найсвіжіша екранізація – це фільм «Podróż na Wschód» (2011), за мотивами оповідання «Машиніст Ґрот».

8. Прозу Ґрабінського, особливо новели з циклу “Демон руху”, високо цінував метр польської фантастики Станіслав Лем (1921–2006 рр.). У 1975 році Лем написав післямову до збірки темних оповідань «Несамовиті оповіді» («Niesamowite opowieści») Ґрабінського, яка вийшла у славнозвісній серії «Станіслав Лем радить» («Stanisław Lem poleca»). Сьогодні творчістю основоположника польської «темної літератури» захоплюються Томас Ліґотті, Чайна М’євіль та багато інших знаних авторів жахів та фантастики. Творчим взірцем для самого Ґрабінського являвся Едґар А. По, якому Стефан у 1931 році присвятив навіть есей – «Князь фантастів» («Książę fantastów»).

9. Іменем Ґрабінського названо сучасну престижну Премію польської літератури жахів. У 2012 році до дня народження Ґрабінського започатковано проект «Жахіття – Гротеск – Грабінський» («GRoza – GRoteska – GRabiński»), який проходив у Кракові, Катовицях, Тарнові, Перемишлі та Львові. Цікаво, що лише у 2017 році на львівському кладовищі, поміж купи сміття, була віднайдена могила Стефана Ґрабінського. Сьогодні на Янівському цвинтарі польському письменнику поставлений новий надгробок.

10. Твори Ґрабінського неодноразово виходили українською мовою у перекладах Христини Юревич, Андрія Квятковського, Володимира Павліва та Юрія Винничука. Як не дивно, але в роботах останнього перекладача, за словами читачів, оригінальні оповідання часто викривляються, а подекуди відсутні цілі абзаци. Останнє на сьогодні перевидання творів Ґрабінського виходило у видавництві «Знання» («Демон руху. Книга вогню», 2018) та «Фоліо» («Саламандра», 2018).

Насамкінець, якщо доля закине вас до старенького вагону, залізничної станції або ви натрапите на пошматовану часом колію – це знак, щоб почитати на вечір декілька оповідок Ґрабінського. Особливо, якщо подорожуватимете залізницею до Львова чи іншого куточка Галичини. І не лякайтеся, якщо у потязі відбуватимуться незвичайні події: падатимуть шторки, колотитиме вагоном, мов від застуди, чи побачите у вікні опівнічні тіні на закинутій станції. Знайте, ви потрапили у вигаданий світ «Демона руху», «вічного пасажира» та машиніста «темної літератури» Стефана Ґрабінського. Він повертається щороку, 12 листопада по «глухих» залізничних коліях…