Свідомо чи ні, 18 жовтня 2019 року Casa Ukrania випустили у світ свій степовий Blackstar. Третій повноформатний реліз гурту, «Ofira», складається з дев’яти треків трьома мовами — українською, білоруською і англійською — але будь-які лінґвальні бар’єри розчиняються посеред теплого вітряного Ніщо з першого ж треку.
Це альбом-замовляння. До самого «краю спекотних вітрів і голодної степової хтоні» нас пускають не одразу — спочатку дають соколом пролетіти над жовто-сірим безмежжям. Та не варто очікувати тихого плавання повітряними просторами — просто за хвостом сокола женеться полум’яна стіна, і ядучий дім затікає у дзьоба, наче мертва вода. «Хай палає небо» — так починається Свято Вогню.
«Імла» нагадує, що ватра — це ще й антитеза темряві довкола. Те, що удень прикрите настилом безформ’я, вночі видирається на волю. І це щось хоче грати. Рефрен «Чи зумієш мене, друже, відшукати уві млі?» хапає за зап’ясток щоразу, коли намагаєшся зрозуміти: а хто гукає?
Аби слухач не зник раніше, ніж треба, наступною йде відносно безпечна мантра про парубка Симона, якого споряджають у путь-дорогу на північ, а саме — видають самогон. Артьом Вілейта, один з учасників білоруського гурту «Drwiwy», править возом ритмічної мелодії колісної ліри, поки потороч, втілена голосом Нати Гриценко, в’ється обабіч шляху.
А от з «Офіри» починається сам ритуал. Ватра встигла розжарітися, спалахи сягають похмурого неба, закляття лунає понад чорноземом — час приносити пожертву. «Доки ми маримо небом, ми не живем, доки спимо — ми не вільні бачити смерть». Про цю пісню важко писати так, аби не сказати зайвого, то краще не говорити ніц.
«Маруна» (вона ж пижмо) — не лише квітка, що прикидається невинною ромашкою, але й насування лиха. Напевно, найтемніша композиція на альбомі. Є там і наш Бабай як одне з утілень хтоні, що приходить і забирає. Можливо, порівняння дещо недоречне, але «Маруна» через південно-українські образи і символи розкриває те саме, про що писав у «Дурачку» Єґор Лєтов: мертва мати так само приходить до дитини і зникає зі світанком. Щоправда, колискова Casa Ukrania, на відміну від сибірського наслання, захищає від сил темряви до приходу Ніщо — а воно вже зрівняє усіх.
«I’m Your Witch», колаборація з Zukkor Zzov, текстуально мала б вибиватись із загальної концепції альбому, проте пісню про це не попередили. Абсолютно прекрасне темне електро-кантрі заходу південного сонця. Можна (і варто) випустити сінґлом, це потенційний гіт. І остання перепона, червона завіса перед двома заключними треками.
«Некрополем» і «Кров Моя» — квінтесенція того, що покликає на себе назву «степова музика». Пісні мандрівних зникомих, туга, розвішана стовпами електропроводки серед ланів, повернення до неіснуючого дому, велике, безмежне небуття.
І все потому. Sapienti sat.
Альбом лежить ось тут. Послухайте його.