("СОНЦЕСТОЯННЯ". Все про фільм)

Почати цей відгук я хотів би з поради: йдучи на «Сонцестояння» до кінотеатру, добряче подумайте. Ви ризикуєте не помітити того ефекту, який стрічка може справити. І тут проведу маленьку паралель: я пішов одразу на два сеанси і сумістив перегляд горору Арі Астера з новим «Королем Левом». Коли почався сеанс анімаційної стрічки, кількість дітей в залі змусила напружитися і незадоволено бурмотіти, я очікував зірваного задоволення через верески та метушню дітисьок, але насправді вони мене щиро здивували. Та й «Король лев» не підкачав: історія, яку кожен з нас переглядав десятки разів, у графіці просто вражає. Купа емоцій, ностальгія та захоплення. Дякую, малі, дякую творці стрічки, які змогли їх відволікти.

MufasaandSimbainTheLionKing2019.jpg

Зовсім інша атмосфера царювала в залі, де показували «Сонцестояння». Горор в кінотеатрі дивитися взагалі-то протипоказано, якщо ви не очікуєте криваву смішнявку з купою жартів на цицько-піськову тему, а хочете зануритися в атмосферу. Але й до офіційного релізу цей фільм дав знати, що вартує перегляду на великому екрані: операторська робота і місце зйомки кричали про це ще з трейлерів.
І тут на мене чекало розчарування і бажання зробити із глядачами щось на кшталт того, чим займалися язичники у фільмі. Так, народ вів себе просто препаскудно: крики, сміх, голосне обговорення, світіння смартфонами. Дві напівп’яні дівиці постійно сиділи в Інстаграмі і прокуреними голосами міркували про «отношенія» і «всє мужикі такіє». І якби це було локально, їх можна було би ще заткати. Але так поводив себе увесь зал. Вибухи сміху супроводжували все: від кадрів з понівеченими тілами, до сцен злягання. Атмосферність була втрачена, потрібного ефекту не отримано.
Стрічка потребує повторного перегляду у спокійній обстановці. Разом з тим, цей сеанс дав змогу оцінити стрічку критично, помічаючи деталі, котрі загубилися би при повному зануренні. Спробую розібрати основні моменти та підкреслити сильні й слабкі сторони.

MidsommarDirectorAriAsterInterview1140x600.jpg

Отже, «Сонцестояння» - другий повнометражний фільм американського режисера та сценариста Арі Астера. Дебютна «Спадковість» (Hereditary) 2018 року одразу встановила Астеру статус новачка з величезним потенціалом та неординарним підходом до зйомок. Моторошна історія про сімейну трагедію, окультизм, переселення душ, здобула прихильність жахоманів і за деякими рейтингами вважається найкращим горором минулого року. Не можу не погодитися.
Проте якщо в темних кімнатах «Спадковості» відчувати жах було доволі зручно і органічно, то в «Сонцестоянні» Астер вирішив відійти від традиційної естетики горорів і зняв стрічку при яскравому денному світлі.

1104181724183.jpg

І, варто зазначити, ефект вражаючий, а головне – б’є в самісіньке тім’ячко. Як похмурий інтер’єр та напівтемні кадри «Спадковості» справляються зі своєю роллю, так і буйство сонця, квітів та соковитої природи поступово викликають жах на фоні того, що відбувається у фільмі. А операторська робота Павела Погожельського, з яким традиційно працює Арі Астер, заслуговує окремих похвал. Хоча, варто зазначити, подекуди Павел свідомо використовує запозичені прийоми як данину своїм колегам: так, наприклад, сцена на початку, в якій величезна панорама непролазних лісів та дороги повертається догори ногами, це реверанс кінґівському «Сяйву», знятому Стенлі Кубріком. Відсилки до цієї стрічки, до речі, розкидані також в інших місцях (книга з каракулями, як і рукопис героя Джека Торренса, або візерунок на ковдрі, під якою спить головна героїня, або й навіть її ім’я, яке хоч і пишеться по-іншому (Dani), все ж є ідентичним імені Денні Торенса).

Починається фільм із трагічної події, яка показує нам відносини між героями: психічно хвора сестра головної героїні вбиває себе й батьків, причому робить це хоч і доволі традиційним, способом, але ускладнює собі завдання – протягує гумові шланги з гаража аж до кімнати батьків на другому поверсі, скотчем заклеюючи шпарини, а себе умертвляє, запхавши шланг до рота. І тут одразу проявляється естет Астер – він навіть цю сцену починає по-смертельному привабливо, задаючи стрічці подальший тон легкої сюрності, внаслідок чого глядач з перших кадрів починає відчувати себе незатишно.

2b9f6840a4d411e99dbd99e423ae0b40.jpg

Виснажена і згорьована Дені не має більш рідної людини, окрім свого хлопця Крістіана, до якого тягнеться і якого боїться втратити. І тут Астер починає драму, яка є однією з основних вен стрічки. Сам він в якомусь інтерв’ю зазначив, що «Сонцестояння» - фільм про розставання. Навіть неозброєним оком видно, що Крістіан вистиг, і сталося це ще до трагедії. Він не надто горить бажанням поєднувати подальше життя із Дані, проте тяглість стосунків не дає йому мужності про це заявити. Тому коли він пропонує дівчині долучитися до їх компанії, що планує подорож до Швеції, то робить це не так із співчуття, як із жалю. Йому трохи соромно за те, що він нещирий із Дані, тому він здійснює своєрідну спокуту, намагаючись виправдатись перед самим собою в першу чергу.
Компаньйони Крістіана не дуже схвалюють рішення, проте не заперечують, і тому в скандинавську глушину відправляються п’ятеро: Крістіан з Дані, дратівливий Марк, спокійний афроамериканець Джош, котрий має намір написати наукову роботу про свято Сонцестояння та Пелле, який, власне, і запросив їх до своєї батьківщини.

midsommarmoviereview.jpg

У Швеції, наближаючись до селища, вони знайомляться із місцевими жителями та англійцями – Саймоном та Конні, котрі є парою. Знайомство закріплюється прийомом галюциногенних грибів, і стан, в який потрапляє Дані, буде супроводжувати героїв увесь час.
Селище Хорга нагадує маленький рай: люди трудяться, кожен має свої обов’язки, при цьому вони завжди в гарному одязі, привітні. Тут відсутні блага цивілізації, але деякі вкраплення, все ж, є, наприклад, місцевий фотограф завжди робить фото Травневої Королеви, котру вибирають кожен рік. Також можна згадати доволі незвичний пристрій для цих країв – своєрідна лотерея, котра з’являється в самому фіналі. В іншому ж мешканці Хорги є автентичним племенем, котре сповідує дуже древню язичницьку релігію, яка (не в останню чергу силами Астера) розгалужується на безліч різних вірувань та традицій. І тут я хотів би зазначити про перший суттєвий, на мою думку, недолік фільму. Сюжет перенасичений обрядами, ритуалами, відсилками, метафорами та алюзіями. В бажанні якнайяскравіше показати головний обряд режисер притягнув у селище усі можливі й неможливі ритуали. І, якщо начистоту, сам сюжет можна буде взріти ще на початку: величезне панно, котре є по суті спойлером всього фільму: на ньому зображені практично всі головні події.

6f31ad58708d8fc93480ae605c6c96ce.jpg

Також подібні відсилки можна буде бачити протягом усього перегляду: фрески та зображення на стінах, гобелени та розписані стелі. Ведмідь, кровопускання, публічне злягання, демонстрація привороту за допомогою менструальної крові (тут зал лягав зі сміху, надривались касири й персонал, летів попкорн, ридали відвідувачі торгового центру, люди на парковці, всі пасажири навколишніх маршруток плакали й котилися, повірте).
Община, загублена серед незайманих лісів, на перший погляд здається незіпсованою цивілізацією, яка живе в гармонії з навколишнім світом і здійснює щорічні ритуали, а також головний в їх житті обряд – Сонцестояння, який відзначають раз на 90 років.
Проте коли герої стають свідками першої частини ритуалу, який має тривати кілька днів, стає зрозуміло, що тяглість традицій шанування предків взяла із древності й деякі інші, незбагненні для сучасника речі. Жорстокі, часом дикі, від яких волосся стає дибки.

Для інформації: Свято Сонцестояння (Midsommar) - це дійство, що реально існує, і не лише в країнах Скандинавії. Той, про який іде мова у фільмі - фестиваль, який щорічно проводять у Швеції.
Звісно, що він обходиться без кривавих жертвоприношень (хоча, хто його зна), і покликаний окреслити перемогу весни над зимою і початок нового життєвого циклу.

MV5BNjM4NzFiMDMtNDQyNy00NzIwLThmNzEtNjAxOTJkZjJhNmEwXkEyXkFqcGdeQXVyMzUxODQ0OTI._V1_SX1777_CR001777846_AL_.jpg

Отже, перший ритуал: Аттеступа (Ättestupa), або, якщо брати сучасний термін – геронтоцид.
У жителів Харги життя поділене на кілька циклів. До 18 років – весна. Далі – літо, до 36 років, коли молодь здійснює паломництво у світі, здобуваючи досвід. Осінь займає проміжок між 37 та 54 роками, і це пора зрілості, люди працюють та виховують сім’ї. Старість триває до 72 років і цей період називають зимою: керування общиною і обмін досвідом. А от після цього…

Перефразовуючи героїню, котра є однією із старійшин, населення Харги не зазнає деменції, не перетворюється у овочі, не є вантажем для близьких, а завершує цикл при ясній пам’яті та тверезому розумі. І коли нам показують, як це відбувається, стає дійсно моторошно. Тут Астер застосовує деякі прийоми, що навмисне підкреслено демонструють дуалістичність ритуалу: крупні плани, затримка на особливо моторошних сценах, повна тиша, аж до дзвону в повітрі. Для місцевих це визначна подія, свято, вияв поваги та шани, добровільне поривання із життям, котре несе в собі величезний, закладений самою природою сенс. А для гостей це – шок, абсурд, переляк.
Коли двоє старців після святкового обіду підіймаються на височенну скелю, ми вже починаємо розуміти, що станеться. Але Дані та її друзі – ні.

midsommar14.jpg

І ось жінка, котра стоїть на краєчку скелі, починає здійснювати різкі невротичні рухи – по суті паси, що показують певну взаємодію із сонцем, але вони до жаху нагадують ламкі рухи Лори Палмер у Чорному Вігвамі – чим лякають ще більше.

Стрибок – на ритуальному пласкому камені лишається роздроблений труп із понівеченим лицем. Молодь панікує і намагається достукатися до раціонального розуму присутніх, але стрибок здійснює старий – і тут момент ще більш шокуючий. Він не падає на камінь, а просто приземляється, ламаючи всі кістки, при цьому ще дихає. Істерика Саймона та Конні нікого не турбує: процесія жінок і чоловіків, судячи по одягу, спеціально уготована для такого випадку, підходить і по черзі розтрощує старому голову величезним дерев’яним молотком. Причому ці кадри показують крупним планом. І це не виглядає як елемент слешера, це не насильство заради насильства, а цілком зрозуміла демонстрація усталеності й звичності ритуалу для місцевих: для них це не більше варварство, аніж закопувати трупи родичів чи спалювати їх, в залежності від традицій.

309233.jpg

midsommar.png

Решта ритуалів показана не так детально, але в сукупності вони дають зрозуміти, що всім гостям селища уготована своя роль. Причому деякі жертви виправдовуються певною «провиною» прибульців, що насправді є лише окозамилюванням, проте незрозуміло, для кого. Так, Марк, котрий недбало мочиться на священне повалене дерево, коріння якого обсипають попелом спалених померлих, отримує роль блазня. Спочатку він несподівано зникає, коли дівчина, котра виявляла до нього увагу, забирає його під час обіду. І решта друзів не надто переймаються зникненням Марка, і це також виглядає цілком логічним.

1l9jMpW45wRdsXZzmqeThOQ.png

Кожного чужака опрацьовують окремо, ретельно, до всіх є індивідуальний підхід та методи. Крім того, загальне запаморочення підсилюють постійні галюциногени, котрі старанно підмішують в напої та їжу господарі селища – здебільшого не ховаючись (а навіщо, молодь же частково заради вільного куштування різноманітних насолод і прибула до Швеції). Взагалі різноманітні речовини грають не останню роль: маріхуану, гриби, відвари трав, що викликають видіння, персонажі вживають постійно. Внаслідок цього деякі кадри просто заворожують: дерева дихають, їжа на столі пульсує та переливається, через кінцівки проростає молода трава, що також символізує єднання із природою. І таких закидів від Астера – повно-повнісінько. Гра на деталях, міміці, природних явищах, психічних девіаціях – для тих, хто трохи розуміє специфіку фільму, на який прийшли, а не просто очікує жорсткого жахастика, ці речі доволі очевидні.

midsommar7.jpg

Зникають Саймон та Конні, і знову ж таки це не створює загальної проблеми для тих, хто лишився, адже вони надто переймають власним станом і відчуттями: Дані продовжує комплексувати і переживати смерть рідних (інколи їй ввижаються мертві родичі), Крістіана активно обкручує руденька селянка, що окрім неприхованого сексуального інтересу й бісиків очима застосовує також інструменти, котрі використовували її предки. Крістіан в пиріжкові знаходить лобкову волосину, при цьому цілком буденно про це заявляє. А уважні глядачі напевне звернули увагу, що напій в його склянці дещо червоніший, ніж у решти людей за столом. І це дає нам розуміння зображення на гобелені на початку фільму: Майя підмішала йому свою менструальну кров і очікує, коли ж коханий піддасться її чарам. Також вона залишає під його ліжком деревинку з руною привороту, котру знаходять друзі і демонструють Пелле. Той невимушено розказує, що сестра вподобала Крістіана, і це не особливо шокує Дані, адже вона все інтенсивніше провалюється в атмосферу цього місця. До неї увага особлива: як самого Пелле, котрий не надто приховано намагається її закадрити, так і від решти поселенців.
У Крістіана і Джоша між тим виникає конфлікт стосовно наукової роботи, яку вони чомусь вирішили одночасно писати на тему обряду Сонцестояння. І ця буденна для нас, але невластива для того місця подія трохи витвережує, приходить розуміння, що компанія дійсно в халепі.

MV5BMjJkZTliN2MtODgyYy00OTY5LWI3ODItMWJiZTI5ZmIxZGU1XkEyXkFqcGdeQXVyMzU4ODM5Nw._V1_.jpg

Джош наважується прокрастися в священну будівлю, де зберігається книга, яка є важливим артефактом для старійшин: там створюються нові руни, таким чином община сама творить свої традиції і оберігає їх. Намагаючись зробити фото, хоча йому і заборонили це, Джош отримує по довбешці і втрачає свідомість. І той, кого він спочатку прийняв за Марка, насправді лише носить обличчя Марка.
Так, глядачам демонструють результат іншого ритуалу – зідрана шкіра обличчя, натягнута на іншу людину. Ми не бачили, як саме це відбувалося (адже, пам’ятаєте, Марка забрала дівчина). Це відсилка до давньогрецького міфу про пастуха Марсія, який виграв у Аполлона змагання по грі на флейті. Розгніваний програшом бог покарав хлопця, здерши з нього шкіру. Шкіра демонструвалася публіці і рухалася, коли грала музика.

Angelo_Bronzino__Sfida_tra_apollo_e_marsia.jpg

Джош також зникає, а Крістіан та Дані, котрі єдині залишилися в общині, потрапляють у круговерть божевілля та ритуальної дикості. Майя не втрачає наміру поєднатися із Крістіаном і понести від нього дитину, а Дані втягують в один із найголовніших ритуалів: танець для обрання Травневої Королеви.
Як пізніше пояснюють, свіжа кров для селища необхідна, час від часу чужакам дозволяється (у нашому випадку майже примушується) займатися сексом із місцевими, щоб розбавити генофонд. При цьому кровозмішення заборонено. Проте тут вступає персонаж, котрим нас дражнили в трейлерах: Рубен. Так, це хлопчик, і він оракул. Результат навмисного інцесту, цей потворний хлопчак по суті не грає великої ролі, і це трохи розчаровує, я очікував більшої участі. Але він лише малює, а його мазанину старійшини інтерпретують і створюють рунічні письмена. Це відсилка до Давнього Єгипту, де фараони часто вступали в інтимний зв'язок із рідними сестрами, наслідуючи Осіріса та Ісіду, або й до давньогрецьких міфів. Як відомо, грецькі боги трахали все, що рухається, а все, що не рухалося, рухали і трахали.

maxresdefault 1.jpg

Подальшу участь Джоша розкривають майже епізодично, коли всезагальний ахтунг практично досягає апогею, нога хлопця демонструється вкопаною в саду, що є черговим ритуалом: нога символізує родючість, Дерево Життя. Це походить із розуміння культистами суті Джоша: його вважають мудрецем, який не зупиняється ні перед чим, аби здобути нові знання. Саме тому йому пхають в рота сторінки із книги, яку він намагався сфотографувати. Своєрідний вияв поваги, при тому, що його зневажають за порушення заборони.

На такий вже рідкісний для жахоманів, але все такий же лячний і мерзенний ритуал спіткав Саймона: йому зробили «Кривавого орла», давню кару вікінгів, якої міг удостоїтися або лютий небезпечний ворог, або доблесний воїн, котрий приносить себе в жертву Одіну. Так, Крістіан знаходить хлопця в одній із будівель, що нагадує оранжерею. Саймон підвішений над підлогою, його спина розітнута, ребра виламані, а легені підняті над тілом, наче крила, і зафіксовані гачками. Найстрашніше те, що Саймон досі живий, адже видно, що легені продовжують дихати. Наскільки це реалістично, важко сказати, взагалі даний ритуал вважають вигаданим, а в жанрі жахів він є таким собі «модняцтвом», і його пхають у більш-менш криваві стрічки про маніяків.

1u34n60htgd31.png

Що сталося з Конні – дівчиною Саймона, ми не бачимо, проте в фіналі її тіло показують, і воно розбухле, що дає підстави вважати, що дівчину втопили. Це може бути відсилкою до давньогерманського покарання, коли жертву топили у воді чи болоті, або ж взагалі натяк на полювання на відьом: жінок топили у водоймі, аби встановити наявність вини.

Вина Саймона і Конні полягала в тому, що вони обоє мали намір покинути общину, налякані страшними подіями. Але так як їх роль вже розписали, здійснити цю віроломну втечу мешканці Харги не дали, при цьому їх наївні та не особливо приховані версії зникнення парочки знову ж таки не досягають свідомості решти героїв, тим достатньо такої неприкритої вигадки, адже наркотичний дурман і психологічний обробіток не дає отямитися.

midsommar_304404.jpg

Дані тим часом виграє танцювальне змагання (чи їй дали виграти?) і стає Травневою Королевою. Ми не дізнаємось, чи очікує Дані смерть, а чи вона стане частиною общини.
Взагалі лінія Дані – найважливіша у фільмі. Практично на ній будується головний конфлікт «Сонцестояння» - втрата родини, безпорадність та розгубленість, самотність і відсутність розуміння Крістіана певним чином компенсується злагодженою увагою общини до Дані. Тут всі емоції – спільні. Радість – на всіх, і горе – на всіх. Це наочно демонструється в сцені, коли ридання та істерика Дані знаходить синхронний відгук у жінок – вони ридають точно як вона, і всі зміни в міміці повторюються на їх обличчях. Для моїх сусідів по залу це був черговий привід поіржати, але насправді це дуже важливий, і один з найсвітліших моментів стрічки, хоча зовні це виглядало лячно і незвично.

maxresdefault 2.jpg

Особиста трагедія Дані постійно підкреслюється поведінкою Крістіана: ще вдома він доволі холодний з дівчиною, а психічні проблеми після загибелі її сім’ї не спонукають його допомогти, розрадити, розділити горе, а навпаки – віддаляють. В розмові з друзями він навіть висловлюється, що просто не знає, як ці відносини розірвати. Його легковажність демонструють також постери із оголеними моделями в кімнаті.
На роль заплідника недарма вибрано Крістіана, його нахили до зради і втрата почуттів роблять ідеального партнера для Майї.

maxresdefault 3.jpg

Одна з найцікавіших сцен фільму – запліднення дівчини. Загальмований від наркотичних речовин, разом з тим підсилений засобом для потенції, Крістіан опиняється в будинку з однією кімнатою. На ложі з квітів Майя в шоломі у колясці розвела ноги і готова прийняти його. Але вона не одна – близько десятка повністю голих жінок різного віку підтримують цей ритуал. Тож коли Крістіан дефлорує Майю і та починає кричати, жінки підхоплюють її крик, і цим вчергове показано злагодженість общини (емоції – одні на всіх), а ще своєрідно інтерпретують давній ритуал, коли повитухи під час пологів кричали разом із породіллею, аби злі духи, які можуть вселитися в новонародженого, не змогли зрозуміти, хто саме народжує. Коли Крістіан кінчає, йому навіть допомагає одна з жінок, підштовхуючи його сідниці. Цей епізод можна вважати одним із найкумедніших, у що масла підливали сусіди по залу: регіт і стогін стояв неймовірний, в певний момент мені здалося, що вони також потрапили під гіпнотичні чари фільму і повторюють крики жінок. Але ні. Здалося. Це були просто дикі рагульські верески, а дівиці під алкоголем, не криючись, знімали це на смартфони.

midsommar29.jpg

Фінальний ритуал знятий дуже красиво, це дійство заворожує поєднанням гидливості та емпатії, адже персонажі практично зуміли переконати мене, що для них це – природній і важливий процес, вони не бачать в ньому дикості, варварства, як не бачать відхилень у своїй поведінці члени релігійних сект (та й взагалі релігійні люди, погодьтеся). Цю тему можна розвивати дуже широко: чи дійсно спалення заживо добровольця є чимось жахливішим за ті релігійні ритуали, що глибоко проникли в наше суспільство? Чи поклоніння мощам, символічне вживання крові та плоті, свідчить про якусь елітарність у порівнянні з язичницькими обрядами? Так, убивство - це порушення з точки зору закону, але якщо глянути на все це очима мешканця Харги – жодних відхилень, лише данина древнім звичаям. Їх обійшли спокуси і гріхи великих міст, вони не творять всіх тих жахіть, котрі творять люди «з цивілізації». Все, що вони роблять – має логічну і природню основу.

image.jpg

Тож коли Дані, вся у квітах, сповнена усвідомлення того, що насправді відбувається, стає перед вибором, на кого вказати – на місцевого мешканця, якого вибрали в лотереї, чи свого бойфренда, вона здійснює вибір, породжений переоцінкою цінностей. І всередину храму заносять Крістіана, зашитого в тіло ведмедя, що також є історично обґрунтованим ритуалом: жертвоприношення ведмедя, котре носить назву ійоманте, відбувалося у давнього японського племені айнів.

ScreenShot20190305at9.07.35AMe1562593800591.png

Сцена з розтином ведмедя є показовою: наставник вчить підлітків, як правильно тельбушити тушу, що є життєво важливим для мешканців общини, яка живе з дарів природи. Коли Крістіана, паралізованого, зашитого в шкуру, вносять у храм, ми бачимо, як він поводить очима. І розуміємо його страшну участь. Це одночасно і честь, і кара, і знущання. До речі, можна прослідкувати відсилку в імені Крістіана. Що це, як не натяк на християнство? Навіть знущання над ним.

Свято Сонцестояння завершується спаленням дев’яти жертв: чотирьох місцевих і п’яти чужаків. Двоє померлих мешканців селища, своєрідно прикрашені гілками, двоє живих чоловіків, котрі свідомо пішли на жертву, мертві Конні, Саймон, Джош та Марк, від якого лишилася тільки шкіра обличчя, а на імпровізоване опудало натягнуто шапку блазня, та Крістіан в шкурі ведмедя, який займає почесне центральне місце.

maxresdefault.jpg

Чоловіки у ритуальних масках підпалюють солому. Цікаво, що їх маски, по суті – шторки з канатів, які закривають обличчя. Варто сказати, що ці маски більш характерні для шаманів степів чи тайги, і не зовсім зрозуміло, навіщо цей елемент застосовано у фільмі.
Обличчя Дані по завершенню ритуалу з шокованого й болісного набирає виразу радості та умиротворення.
Травнева Королева виконала свою роль, а дівчина, якою вона була, очистилася від давніх страхів та болю. Попереду – лише чистота та гармонія.
У фінальній сцені мешканці Харги, чуючи верески живих земляків, котрі горять у храмові, також кричать, звиваються, заламують руки. Емоції – одні на всіх.

trailer_16995.jpeg

«Сонцестояння» Арі Астера – це не горор у класичному розумінні. Так, це доволі страшний фільм, але якщо ви чекаєте звичайного жахастика – він вас розчарує.
Я спочатку був незадоволений, адже мені здалося, що режисер міг досягти мети і меншою кількістю прийомів. Я очікував горор про культистів, щось на кшталт «Плетеного чоловіка», а отримав заледве не «Мама!» Аранофскі, в яку напхано язичницьких ритуалів зі всього світу. Проте, переглянувши заново окремі моменти, прочитавши десятки відгуків і оглядів, я розумію, що виною лише мої очікування. А ще – український бидло-глядач, котрий завадив повноцінному перегляду.
Якщо аналізувати в цілому, «Сонцестояння» логічне у всіх своїх проявах. Одежа персонажів, ритуали, пісні, їжа, акценти на природі, до болю яскраве сонце – все грає свою роль.

midsommar_2.jpg

І хай в дечому сукупність цих прийомів доводила стрічку до межі абсурду, навіть сюрреалізму, на виході Арі Астер дає нам особливий фільм, який залишається у пам’яті, хоч разом з тим залишає там купу питань. Він мейнстрімовий, але він не для всіх. Це як горор, так і чорна комедія, як фільм-притча, так і сатира.
«Мені подобається, коли глядач, виходячи з перегляду, не розуміє, що це було», - каже Арі Астер. І він цілком успішно це реалізує.