«ІНША. Перша чверть». Огляд містичної манґи

Останні роки культура мальописів в Україні переживає бурхливий розвиток – виходить багато тайтлів, як українських, так і перекладених, зокрема і горорних, що не може не тішити. Але такий вид японського образотворчо-літературного мистецтва як манґа чомусь довго оминав увагу українських видавців. Кажуть, були певні труднощі з ліцензуванням. Якщо й так, то наразі, здається, цю греблю прорвало, і хоча ліцензійна українська манґа наразі представлена всього кількома іменами, число видань та анонсів значно зросло.

Однією з перших ластівок є манґа «Інша», яка вийшла у видавництві «Molfar Comics». На батьківщині манґи ця історія доволі популярна, хоча і не входить до числа найвідоміших у світі, тому може виникнути питання, чому саме «Іншу» Мольфари вибрали першою. Коли ж досягаєш фіналу, то вибір видавця стає зрозумілим. Принаймні, після поверхневого дослідження цього жанру окреслюються деякі закономірності.

Насамперед «Інша» має класичний сюжет, збудований на містичній шкільній історії. Якщо ви полюбляєте японські фільми, аніме тощо, то погодитеся, що школярі – типові герої таких творів.

Манґа "Інша"

Тож ми маємо заплутану, місцями карколомну сюжетну лінію, в якій задіяна велика кількість персонажів, присутня міська легенда/прокляття, і все це огорнуто атмосферою розгубленості і тривоги, яка передається від героїв читачеві. Одна з найперших характеристик манґи – вона похмура і загадкова. Ми немов переносимося у коридори та класи порожньої школи, де шмигають зловісні тіні, а над усеньким містом нависає неминучий фатум.

Головний герой – Коічі Сакакібара, приїжджає у невеличке місто, де йому доводиться переживати увесь класичний набір чужака в новій школі – знайомства, побоювання, дивне відчуття відстороненості. А ще тут присутня певна таємниця, котрою пульсує кожна цеглина.

Учні демонстративно намагаються приховати від Коічі страшну суть тієї напасті, при цьому вони чомусь на кожному кроці намагаються на неї натякнути. Та що там, Коічі й сам постійно бачить знаки, починаючи ще з лікарні, до якої він потрапив після переїзду. Дивні однокласники, котрі розмовляють напівнатяками, ще дивніша дівчина з пов’язкою на оці, що вічно марить на горизонті. Саме з неї і почнеться розв’язка подій, котрі закінчаться низкою старих-добрих насильницьких смертей.

Манґа "Інша"

До самого фіналу я гадав, що гостринки в манзі не буде – але помилився, тож тепер спокійний – японці не підвели. Це, звісно, не Іто Джюнджі, і тут не буде вірдових безумних сцен та бодігорору, але тут є те, що я люблю - коли історія стискається у спіраль (sic!) і потім різко вистрілює в потрібному місці.

Том завершений, читач отримав перші враження і бажає чимскоріш дізнатися, що буде далі. Сподіваюся, продажі будуть задовільні і продовження не забариться.

В Японії манґа «Another» вже завершена – вона виходила з січня 2010 року по березень 2012 року у видавництві «Kadokawa Shoten», але й вона була вже адаптацією роману (ранобе) письменника Юкіто Аяцуджі, вперше опублікованого у 2009 році. Роман мав успіх, тож отримав не тільки манґа-адаптацію, але й аніме- та кіно- втілення. Окрім того, у 2012-му вийшов нульовий том манґи, що оповідає історію, котра була відсутня в оригінальній книзі, зокрема – подробиці життя Місакі Мей.

Роман (ранобе) "Інша"

Тут варто звернути увагу на те, що людей із прізвищем Місакі в манзі – немало. Найперша – головна героїня Місакі Йомійяма (не забуваймо, що традиційно японці спочатку називають прізвище, а потім ім’я). 

Місакі Мей, котра з’являється в уже перекладеній українською манзі – це сучасниця Коічі, і це варто було б знати тим, хто починає знайомитися з манґою, бо інакше мозок може початися заварюватися в місо-суп, тим більше - це не єдині герої з прізвищем Місакі.

Щодо власне історії – вона дуже цікава й заплутана, і з вас шоколадка за відсутність спойлерів (хоча я дуже хотів розжовувати, хто кому кум, а хто кому Місакі, але втримався), і прочитати її на одному подихові не вийде – вам треба буде напружити звивини і трохи розібратися у іменах, подіях та хронології, а вже визначивши основні орієнтири, ви матимете повне право кричати «ВИДАВЕЦЬ, КУРВО, ДЕ ПРОДОВЖЕННЯ», адже продовження прагнеться, мов пивко після саджання картоплі. 

Графічна складова питань не викликає – тут все мінімалістично й лаконічно, тобто так, як має бути. Традиційно чорно-біла, без напівтонів, манґа виконує головну роль – оповідає нам історію. Тут немає сміливих (як для манґак) стилістичних експериментів як у «Блейм!» чи «Дорохедоро», обсесивної уваги до детелей, як у «Берсерку», фотореалістичності «Downfall» чи сюреалізму «Спіралі». Утім графічна частина робить свою справу – створює важку, гнітючу атсмосферу через густі тіні, цілком залиті чорним кадри, переважання сірого і сутінкового в зображенні широких планів і повної відсутності тла на крупних.

Аніме "Інша"

Герої живі, діалоги споживні, логіка оповіді не викликає зауважень. Коічі – приємний юнак, його нерозуміння подій та поведінка не викликає роздратування, як читач я переживав цьому героєві. Поведінка піратки Місакі Мей (не скажу одноокої, ха!)надто незрозуміла, і наразі ставить запитання, зате доволі привабливим персонажем є тітка Коічі – Рейко Мікамі. Гадаю, автор свідомо акцентує увагу на її сексуальності, і все це діло попахує інцестом (що, звісно, ж, справа сімейна), але це не заважає насолоджуватися історією, навіть навпаки. Зрештою, коли це нормальні цицьки заважали спостерігати за цікавим розвитком сюжету?

Окремий комплімент видавцеві варто висловити за вкладену інструкцію, адже не всі знають, як правильно читати манґу – справа-наліво, по діагоналі. Хоча, наскільки мені відомо, часто манґу випускають у звичному європейцям та американцям форматі, при цьому жертвують автентичністю.

«Перша чверть» демонструє лише зав’язку сюжету і здебільшого ставить запитання, не переймаючись відповідями. Багато ниточок тягнуться у наступні томи, тож читачеві доведеться зачекати, поки йому відкриється наступна частина історії.

Підсумовуючи, зазначу: манґа «Інша» рекомендована до прочитання не лише любителям графічної прози, а й всім, хто цікавиться японською (та й азійською в цілому) культурою, тим, хто розкуштував усю привабливість японських жахів у кіно, аніме, відеоіграх, взагалі жахоманам та прихильникам історій про надприродне.

*Висловлюю подяку Володимиру Кузнєцову за консультації під час опрацювання матеріалу