("Дипломатія". Японський квайдан)

Було наказано, щоб страту вчинили в саду яшікі . Тож засудженого повели туди і примусили стати навколішки на площадку з жорстви, яку перетинали кам’яні сходинки тобі-іші – такі ви й досі можете побачити у японських садах.

Руки злочинця були міцно зв’язані за спиною. Слуги принесли воду у відрах і мішки з камінням, і затиснули ними чоловіка, аби він й не ворухнувся. Господар пильно стежив за приготуваннями. Визнав їх задовільними і не зробив жодного зауваження.

Раптом приречений мовив до нього:

– Шановний пане, лише моя велика дурість винна у злочині, за який ви хочете мене покарати. Через свою карму народився я йолопом і не міг не зробити бодай якоїсь, та помилки! Але страчувати людину за дурість – то найгірша помилка, і ви заплатите за неї. За мою образу буде відімщення; за ваше зло прийде вам ще більше!

Знали самураї: якщо вбити людину у мить, коли вона сповнена образи, то її привид прийде мститися.

Тож господар відповів спокійно, майже лагідно:

– Матимеш право лякати нас скільки завгодно, але вже коли помреш. Втім, дуже важко повірити, що ти дійсно здатен на таку помсту. Чи зможеш надати доказ своїм словам, коли твоя голова буде відрубана?

– Зможу, – відповів чоловік.

– Чудово, – сказав самурай, дістаючи меча, – зараз я відрубаю її. Ось перед тобою великий камінь. Коли твоя голова покотиться долу, спробуй учепитися за нього зубами. Якщо твій лютий дух зможе це зробити, нам дійсно варто тремтіти від страху до кінця життя… Тож спробуєш ти укусити камінь?

– Я вкушу його! – заволав чоловік, вирячивши очі. – Вкушу! Вкушу його…

Був зблиск і помах, і хрускіт плоті: зв’язане тіло похилилося над мішками, два червоні струмки пирскнули з шиї – а голова скотилася на жорству.

Та ж раптом вона рвонула до каменю, роззявивши пащеку, вчепилась у його край, затрусилась і впала нерухома.

Слуги не зронили ні слова, з жахом дивлячись на свого господаря. Той же здавався зовсім не стурбованим. Лише протягнув меча найближчому слузі, який похапцем почав омивати лезо водою, а потім обтер сталь м’яким папером. Страта була завершена.

Протягом місяця мешканці будинку з тривогою очікували на помсту злісного духа. Ніхто не сумнівався, що примара переслідуватиме їх; у темряві і закутках їм з переляку ввижалося казна-що. Вони здригалися від подиху вітра поміж бамбуку, сахались тіней у саду.

Нарешті слуги і родина прийшли вклонитися господарю, наввипередки благаючи його провести церемонію очищення для мстивого страченого.

– Це зайве, – відказав самурай. – Мені відомо, що жадання вмираючого переживає його смерть. Але в цьому випадку нема чого боятись.

Онімілі, вони дивилися на господаря, але соромились спитати причини його непохитної впевненості.

– Причина доволі проста, – відповів господар на невимовлене запитання, – лише останній намір вмираючого несе загрозу. Попрохавши подати знак, я відвернув його розум від помсти. Помираючи, він думав лише про те, як вчепитися в камінь, і це йому вдалося. Про іншу мету він забув. Тож не бійтесь нічого.

І справді – дух померлого не обізвався. Не сталось нічого.

Подобається проєкт? Ви можете підтримати нас, всі кошти підуть виключно на розвиток «Бабая»

Бажаєте опублікувати свої матеріали? Пишіть нам на пошту: