Перший погляд на «Ширлі» – фільм про авторку ґотичних романів

Перш ніж через коронавірус почали скасовувати й переносити масові заходи, зокрема культурні, 1 березня завершився ювілейний 70-й Берлінський кінофестиваль, який стартував 20 лютого. На ньому в програмі «Зіткнення» (Encounters) показали кінострічку Джозефін Декер «Ширлі», що є екранізацією однойменного роману американської письменниці Сьюзен Скарф Меррелл про класика американського горору минулого століття – письменницю Ширлі Джексон.

Місяцем раніше картина дебютувала на американському кінофестивалі «Санденс», який проходив 23 січня – 2 лютого, де режисерка Джозефін Декер отримала спеціальний приз журі за вклад в авторське кіно.

Сценарій за книгою написала Сара Ґаббінс. Водночас варто додати, що у фільмі є відхилення від книги: «Це не копія книги, ми дозволили собі деякі творчі відступи. Я спілкувалася зі Сьюзен, їй сподобалися наші рішення», – розповіла Декер.

Після показу на фестивалях стрічку високо оцінили критики таких видань, як Entertainment Weekly, The Guardian, The Verge і Variety. На ресурсі Rotten Tomatoes рейтинг фільму за 36 рецензій становить 97%. В Америці фільм випустить прокатник «Паразитів» Neon. Чи буде просувати стрічку хтось з українських кінопрокатників – питання відкрите.

Письменницю на екрані втілила Елізабет Мосс («Розповідь служниці», «Людина-невидимка»), яка здобула перемогу на «Еммі» та «Золотому глобусі».

У фільмі також знялися Одесса Янґ («Нація убивць»), Майкл Сталберґ («Фарґо», «Доктор Стрендж»), Лоґан Лерман (серія фільмів про Персі Джексона).

Сюжет

Письменниця в жанрі горору середини ХХ століття Ширлі Джексон разом зі своїм чоловіком Стенлі Гайменом, літературним критиком і професором Беннінґтонського коледжу, живуть у невеликому містечку в штаті Вермонт. Уже скандально відома після публікації в «Нью-Йоркері» оповідання «Лотерея» (1948), яке викликало бурхливу реакцію в читачів (у творі добропорядні американці закидають одне одного камінням), Шерлі перебуває в депресії та намагається написати черговий роман жахів на основі реальної події, що трапилася в околицях міста.

Тим часом її чоловік запрошує пожити в їхньому будинку молоде подружжя Немсерів – Фреда, який у нього стає за асистента в університеті, та його вагітну дружину Роуз, що кохається у творчості Ширлі. Зокрема, фільм починається з того, що, їдучи в потягу з чоловіком до їхнього тимчасового житла, дівчина читає «Лотерею». Утім, вона не чекає того холодного прийому, яким їх зустріне Ширлі, що не схвалює рішення Стенлі. (У «гостинності» остання могла би програти, мабуть, хіба що Гіткліфу з «Буремного перевалу» Емілі Бронте: «Це «прошу» було виціджене крізь зціплені зуби і прозвучало, ніби побажання йти під три чорти»). Що підводить до наступного питання: як показано письменницю у фільмі?

Ширлі

Ширлі Джексон у виконанні Елізабет Мосс – письменниця, яку терзають муки творчості. Вона місяцями не виходить із будинку, і навіть піднятися з ліжка для неї проблематично. Здається, келих із вином (який вона час від часу міняє на склянку віскі) прикипів до її руки, а сигарета – її вічна супутниця (що трохи нагадує мемного Морта Рейні у виконанні Джонні Деппа).

Ширлі – це також і нещасна жінка, яку своїми постійними зрадами і ґазлайтинґом добиває чоловік. Він – водночас її єдиний друг і ворог. У новоприбулих молодих гостях досить-таки неприємна й нестерпна Ширлі (про таких ще полюбляють казати «стервозна») бачить жертв, особливо в особі Роуз, з якою вони практично весь час самі, поки «чоловіки на роботі». (Відомо, що Джексон усе життя страждала від неврозів і психосоматичних розладів.)

Жанр

«Ширлі» – це не байопік у класичному розумінні цього слова, адже й в основі самого фільму лежить вільний переказ про письменницю – художній роман 2014 року Сьюзен Скарф Меррелл, який не претендує на жанр біографічної драми. Хоча про фільм і згадують як про біографічну та психологічну драму, не слід очікувати від стрічки структурованої літературної біографії.

Картина Декер, як і книга, за якою вона знята, – це поєднання вигадки та реальності. По суті, для відображення складної постаті Ширлі Джексон, в спробі зрозуміти її саму та проникнути в її творчу кухню в сюжет вводяться вигадані персонажі – молода пара. Чим фільм, до речі, може нагадати «Хто боїться Вірджинію Вульф?» (п’єса Едварда Олбі, 1962; фільм Майка Ніколса, 1966).

Зокрема, у стрічці розповідається про окремий епізод із біографії письменниці – створення роману «Кат», який досліджує темні закутки людської психіки. Ширлі, авторка переважно творів короткої прозової форми, намагається написати роман (і дається їй це нелегко). Сюжет підносять місцеві газети, які повідомляють про загадкове зникнення дівчини (випадок мав місце в реальному житті – 1 грудня 1946 року 18-річна студентка Бенніґтонського коледжу Пола Велден зникла в лісі в околицях міста. Її тіла так і не знайшли. У період 1945-1950 рр. у цих же місцях за таємничих обставин зникло ще п’ятеро людей. Саме ці містичні події лягли в основу роману «Кат» (1951) та оповідання «Зникла дівчина» (1957) Ширлі Джексон).

У книзі Меррелл письменниця намагається з’ясувати, що сталося зі зниклою студенткою, її образ ввижається їй і, врешті, набуває рис Роуз, з якої вона списує героїню свого нового шедевру. Власне, зі спілкування з юною Розі Ширлі й черпає натхнення та виходить із тієї творчої кризи, що охопила її. Тож маємо свого роду ще один художній фільм про митця.

За словами критиків, фільм починається неквапливо, а потім наратив затуманюється, стираються самі межі між реальністю і химерою, що властиво для психологічного трилера, як позиціонують фільм у рецензіях кінокритики. Стає ще більш очевидним, що Роуз і Фред – це дзеркальна копія зрілого подружжя. Роуз під час спілкування з «відьмою» Ширлі поступово скидає із себе наївність, а Фред стає схожим на Стенлі. Водночас Ширлі стає зі своїм молодшим двійником м’якшою і каже їй: «Нехай би народився хлопчик. Світ надто жорстокий до дівчаток».

Ширлі Джексон – визнана американська письменниця в жанрі горору, найбільш відома за романами «Привид будинку на пагорбі» та «Ми завжди мешкали в замку».

Першим романом Джексон була «Дорога крізь стіну» (1948), відомі також такі твори великої прозової форми у доробку Джексон-романістки: «Кат» (1951), «Пташине гніздо» (1954), «Сонячний годинник» (1958). Останній, за словами Кінґа, вплинув на створення ним «Сяйва». Утім, більше вона все-таки написала оповідань, які відносять до жанру витонченого жаху.

1966 року письменниця отримала премію Едґара Аллана По за оповідання «Можливість зла», а 2007 на її честь було створено «літературну премію імені Ширлі Джексон», яка присуджується за досягнення в літературі психологічного саспенсу, жахів і темної фантастики. Її лауреатами ставали Стівен Кінґ, Ніл Ґейман, Лерд Баррон, Пітер Воттс, Джеффрі Форд, Ґлен Гіршберґ.

Серед авторів, на яких вплинула Джексон, ті ж Стівен Кінґ, Ніл Ґейман, Лерд Баррон, а також Річард Метисон, Поппі З. Брайт, Джойс Керолл Оутс, Донна Тартт і багато інших. А її роман «Привид будинку на пагорбі» став класичним взірцем ґотичних романів про привидів.

Зокрема, Стівен Кінґ у своїй нехудожній книзі «Танок смерті», у якій оглядає жанр фантастики жахів, включив роман «Привид будинку на пагорбі» до списку найкращих горор-романів XX століття і написав на нього відгук. Згідно з газетою «Волл-стріт джорнел» книгу «зараз вважають однією з найкращих колись написаних історій про будинок із привидами». Деймон Найт у своїй колонці в журналі «Фентезі & Сайнс фікшн» обрав роман серед 10 найкращих жанрових книг 1959 року.

Українською мовою твори письменниці, на жаль, не видавалася окремо, що дивно з огляду на популярність серіалу «Привид будинку на пагорбі» від Netflix (де ви, КСД, КМ-Букс, можливо, Знання?). Оповідання «Літні люди», яке потрапило в збірку «Колір зла» (КСД, 2016,), що її уклав Девід Ґ. Гартвелл, було перекладено й видано серед творів інших письменників і письменниць жанру жахіть.

Також у вільному доступі можна прочитати в перекладі українською Ірини Гаврилюк три оповідання Джексон: «Лотерея», «Відьма», «Чарльз». А поки чекаємо, коли українські видавці схаменуться.