Синьокільчасте диво в підвалі

Аня сиділа прив’язаною до стільця з однією рукою в акваріумі та роздумувала, який вибір в її житті призвів до цього кошмару. На периферії велика червона пляма волала прагнучи уваги, але дівчина вперто на неї не дивилася: весь її фокус був спрямований на акваріум та на восьминожка, що сидів у куточку. Поки що. Яскраві лазурові кільця на жовтуватому тілі заворожили би Аню, якщо б її рука не була у прямому радіусі ураження.

Гівно, гівно, гівно…

Дівчина глибоко вдихнула у спробі заспокоїтися і відразу пожалкувала — штин м’яса, крові та газів у підвалі стояв безбожний.

Судячи з того, що розказав їй псих у светрі перед власною нікчемною смертю, конкретно цей восьминіг був жахливо отруйний.

Дяка, мужиче, я б не здогадалася по яскраво-срака-синьому забарвленні цієї штуки. Це ж священна наукова, бляха, таємниця, що в природі яскравий костюмчик — не до добра!

Аня пошепки вилаялася, слідкуючи, щоб її рука залишалася розслабленою. Маленьке знаряддя вбивства напружено сиділо в куточку, і вона не хотіла його провокувати.

Зберися, наказала собі Аня. Ти не маєш права на паніку. Відділи себе від ситуації та думай.

Що ж, ось ситуація: її викрав наркаш-псих у припадку соляного деліріуму, оскільки був свято впевнений у тому — боже поможи — що Гоша, його восьминіг, потребує соціалізації. На жаль, цим психом виявився вчений з місцевого інституту морської біології. На ще більший жаль, в інституті проходив міжнародний з’їзд чогось-то-там і чогось-іще, тому туди привезли багато рідкісних екземплярів, включно з Гошею. Здавалося, куди б вже гірше, але очевидно наркаш вирішив, за відсутністю кращого слова, спиздити нового друга додому і привезти йому подругу туди. Аня була третьою такою “подругою”.

А, і коли одна з них спробувала втекти, цей геній вирішив відчикрижити їй голову і в процесі впав зі сходів. На свою шию. В одних трусах.

Може “подивитися на ситуацію зі сторони” загалом і непогана ідея, та коли ситуація звучить так, воно не сильно допомагає. 

Аня у відчаї сіпнула мотузкою, що прив’язувала зап’ясток сухої руки до стільця. Вона була зв’язана занадто ретельно, щоб вивільнитися. Складна система вузлів та мотузок на іншій руці давала невеличкий простір для маневру, але також там сидів отруйний покемон, і кожна думка бодай поворухнути пальцями супроводжувалася хвилею паралізуючої паніки.

Думай-думай-думай… Руками ти не поворушиш, ноги зв'язані в гомілках, інші точно мертві…

Точно-точно? 

Аня видихнула і подивилася на безвільне жіноче тіло, що першим пало жертвою Гоші, складене в орігамі біля виходу; на цівку крові, що кап-кап-капала зверху зі сходів; на темну калюжу, що розпливлася під розломом у шиї наркаша. Уламок кістки айсбергом білів посеред темряви закутку. 

Починало смердіти лайном. 

Добре, точно-точно. 

— Якщо я помру прив'язана до оцього дешманського пластикового стільця від щупалець восьминога завбільшки з мильницю, я когось вб’ю, —  чітко проказала Аня в гулку пустку підвалу. Звук власного голосу підбадьорлив її, і вона на секунду дозволила собі не думати. 

.

.

.

Пластиковий стілець?

Ані захотілося зареготати через власну тупість, але думка про одного синьокільчастого друга відрадила її від цього необдуманого кроку. Дівчина скосила погляд на акваріум, зітхнула — якщо достатньо сильно штовхнути… — і встала. 

Тріск.

Акваріум полетів додолу, а сама Аня потягнулася вгору.

Срака.

Так, зараз Аня виглядала як мутант черепахи з їжаком, випустивши з панцира чотири довгі відростки, але вона була жива! Якби не її паніка, вона б, бляха, зрозуміла, що її коліна не зв'язані. Неадекватний вчений під солями звісно ж не продумав, як він буде їх всіх зв'язувати — чого тільки вартувала система мотузок для руки в акваріумі — й імпровізував, як міг.

 З певним чорним задоволенням Аня дивилася на панікуючого Гошу декілька секунд перед тим як наступити на істоту. І хто тепер чия смерть, маленьке чмо?

Повільно пересуваючись стрибками нагору, Аня не забула приземлитися особливо тяжко на руку наркашу. Декілька разів вона ледве не падала, але встигала обіпертися на поручні, не зводячи очей із заповітних дверей. Акуратно обплигавши криваве тіло нещасної утікачки (голова, здається, відкотилась аж до протилежної стіни) Аня змогла вивільнити свою руку і піднести її до дверей. 

Вона смикнула дверну ручку. 

Та не піддалася. 

Серце Ані, здавалося, покотилося вниз тими сходами ніби ще одна відрізана голова, коли вона усвідомила реальність ситуації: сраний псих в своїй безпрецедентній геніальності випадково закрив їх усіх у підвалі без ключів.