Не відповідай

Не відповідай. Мовчи. Я говоритиму за тебе. Я оповім твою історію. Я буду твій… автор.

Хочеш опис?

Ось він, твій опис, ось.

Темна операційна. Тільки прожектор сліпить прямо в очі.

У центрі стіл. Холодний сталевий лист у подряпинах і порізах.

Ось вони, інструменти:

1. Скальпель — уже непогано.

2. Пилка для ампутацій — любиш цей звук, пронизливий до кісток?

3. Коловорот — ти знаєш, для чого його використовують, і тут він лежить недарма.

4. Є дещо ще, але це нехай буде сюрпризом.

Ось мої руки. Без рукавичок. Я люблю гостроту переживання. Нащо нам зайві перепони?

Тобі подобаються мої слова?

Ось тобі ще жменька!

Я беру в руки пилку. Вона тонка, нею можна нарізати тонесенькі шматочки, не зупиняючись навіть на кістці. Вправні руки зроблять це легко та елегантно. Стегно не кровить, бо джгут уже накладено. Кістку можна видалити скальпелем, а решту скласти на тарілку. Скоро знадобиться. Не тобі.

Дивись! Подобається тобі такий образ?

Зала, бронзові підсвічники, величезний стіл з різьбленими ніжками. Срібні столові прибори, біла скатертина. Золоте блюдо розміром з човен. У центрі — рум’яна, запечена у власній шкірці, приправлена пікантними спеціями, нафарширована рисом та овочами людина. А в роті — яблучко. Без кінцівок. Вони будуть подані як інші страви. Деякі нутрощі, може, підуть навіть на десерт!

Як воно? Смачно? Художні засоби вправно підібрано? Відчувається р-р-ритм?

Але для цього ще зарано. Це на солодке.

А тепер скажи мені чарівну фразу. Давай, вголос: «Я не хотів писати такий відгук. Це було зайве.»

Сказав? Добре.

Бачиш, як я підходжу до тебе з фіксатором щелеп? Скальпелем…? Відчуваєш, як залізний присмак рідини наповнює рот? Відчуваєш. Добре.

Ні, твій язик не така вже й важлива річ: слизький червоний шмат м’яса. Але нехай він полежить тут ще трохи. Я покладу його поруч, щоб ти міг його побачити. Поки ще можеш.

Тобі подобається стиль? Напевно, ні. Не переживай. Я не злюсь.

Мені зупинитись? Може, якось розважити тебе?

Добре. Відчуваєш? Мої руки масажують тобі голову. Пахне яблуком піна. Вона похрустує у волоссі. Пластівці розлітаються, коли я її здуваю з твого лоба. По лезу іскрою пробігає відблиск. Воно сяє — я його добре вимив. Добре заточив. Шкрябаючий звук по шкірі? Може, відчуття? Але ти нічого не відчуваєш — лише твоя голова стала трошки легшою. Я роблю це майстерно. Вода ледь-ледь прохолодна. Така освіжаюча. Махровий рушник пахне лавандою. Я навіть не згадаю, як це, але ти запам’ятай. Нехай цей аромат залишиться з тобою ще трохи.

Може, опис багатослівний? Мабуть.

Ну що ж. Ось мій скальпель, ось коловорот. Отвори треба робити по колу, а потім настане час електролобзика.

Трошки кісткової стружки, сукровиця.

Ось шматочок шкіри. «Скальп» — таке недолуге слово. Але після моїх старань це майже витвір мистецтва.

Ось костяна пластинка. Я витру її, висушу, виточу красиву фігурку і обтягну шкірою. Твоєю. Це — брелок. Ключова деталь. Клю-чо-ва.

Не подобається? Так і хочеться сказати: «Каламбу-у-ур! Ай-яй! Автор написав чухню!» Хочеться?

Чи може так: «Це не каламбур, автор навіть не знає, що це!»

У будь-якому разі, я не давав тобі слова, але я знаю, що вони всі там. Там цілісінький лабіринт. Я їх шукатиму!.. А може, й ні. Вінчик міксера впорається ліпше. Хто знайде залишки хибних слів у такому гарно збитому мусі на органічній тарілці? Як екологічно!

Що там каже етикет? Це можна їсти руками? А чайною ложечкою? Ммм…