Суспільна мораль.

— Молодий чоловіче!

— А? Тобі чого, карга? — Максим вийняв навушник, обвівши поглядом стару бабцю.

— Ви не могли б поступитися місцем?

— З хуя?!

— Мені важко стояти. Будь ласка.

— Нє!

— Але…

— НАХУЙ ПІШЛА!!! Алекає тут мені…

Стара мовчки відійшла вбік, взявшись за поручень. Більше вона не промовила ні слова.

Через дві зупинки Максим вийшов з автобуса, рушивши додому. Шлях був недалекий, тож хвилин через десять він стояв біля ліфта. Музика в навушниках грала на всю, Максим рухався в такт, наспівуючи про себе. Натиснув на кнопку 5-го поверху.

Ліфт почав свій рух. Проте не вгору, як мав би, а зовсім навпаки. Максим не помічав нічого дивного. Не звертав уваги. Але, вже було пізно.

Двері відчинилися, і він автоматично пішов завченою траєкторією, не одразу помітивши зміни в навколишньому середовищі. Діставши ключа, він нарешті підняв голову, остовпівши від несподіванки.

— Що за хуйн…

Удар по потилиці не дав йому договорити, викликавши запаморочення і втрату орієнтації на декілька секунд, проте не збив його з ніг. Розвернувся, вдаривши навідмах. Став у бойову стійку.

— Давай, підходь!!! Уб’ю нахуй!!!

Перед очима все пливло. Він помітив кілька силуетів. Можливо, більше ніж кілька. Хотів наступати, але слабкість, що постійно посилювалася, не дала йому цього зробити. Він впав на коліна. Відчув, як щось бовтається на шиї, але не зміг дістати це, впавши на підлогу.

***

Коли прокинувся, розплющив очі. Зір погано фокусувався. Відчув, що підборіддя торкається грудей. Спробував ворухнутися, але марно. Тулуб, ноги, руки: були міцно прив’язані до чогось. Він помітив, що роздягнений. Ні штанів, ні футболки, ні навіть трусів…

— Молодий чоловіче, прокидайтеся. Вже час!

Максим здригнувся. Скрипучий голос мов ехом пролунав у його голові. Він пригадав його миттєво. Важко підняв голову, глянувши вперед. Серед напівтемряви побачив те, чого не очікував, від чого зінниці розширилися до межі. Безліч старих, зморщених, горбатих людей стояли всюди. Їхня божевільна посмішка викликала у Максима озноб по всьому тілу.

— Ви, сук… — запнувся... — Що вам треба? Давайте по-людськи все вирішимо, ок?

— Ми хочемо допомогти. Тільки й всього.

Вона кивнула двом стариганам.Ті підійшли, ставши обабіч стільця

— Ей, народ, ми ж усі адекватні люди…

Та не слухала Максима, промовивши лише одне слово:

— ДЕСЯТЬ!

Двоє старих, дістали молотки для відбивання м’яса, ставши щосили ними бити по верхній частині ніг. Хрускіт чашечок гучно відлунив у приміщенні. Тріщини, як павутина, почали вкривати кістки. Бічні зв’язки надірвалися, як і м’язи разом із сухожиллями. Агонія болю заполонила мене. Кожен удар був зроблений з невіддільною самовіддачею. Максим не зміг довго терпіти: почав зі сльозами й плачем благати їх припинити, але вони не зупинялися доти, доки кожен з них не вдарив по 10 разів. Моя голова знову опустилася на груди. Я важко дихав, дивлячись, як слина стікає по підборіддю, падаючи на скалічені та спотворені ноги. Дихати стало ще важче, рій вогників перед очима пришвидшив свій танок.

Стара підхопилася з місця, вмить вхопивши Максима своїми пазурами за волосся, потягнувши його голову вгору, глянувши прямо в очі: 

— Ще рано вам засинати, молодий чоловіче.

Повернувшись на своє місце, вона повторила:

— ДЕСЯТЬ!

Нова хвиля болю пройшлася по Максиму, як струм по оголених дротах. Але цього разу вони орудували молотками по його гомілках. Хрускіт та клацання стали ще більш вираженими і гучними. Одна з литок опустилася нижче через пошкоджене сухожилля. Частина кістки прорвала м’язи та шкіру на лівій нозі, виринувши назовні. Максим не мав сил кричати, продовжуючи стогнати з піною у роті. Його обличчя стало такого ж кольору, як і перенапружені судини в очах, що повністю закрили собою склери.

Вмить щось сильно кольнуло Максима в груди. Він крикнув, знову прийшовши до тями.

— Я не дозволяла ще спати. Трохи адреналіну не завадить.

— ДЕСЯТЬ!

Тепер молотки заграли по моїх ступнях. Максима опанував делірій, він став смикатися в конвульсіях, без можливості промовити жодного слова, благаючи Бога  померти. 

Після десяти ударів Максим отримав ще декілька уколів, у тому числі й морфіну. Судоми припинилися через деякий час, разом із болем. Проте відчуття тотального ментального краху було вже не повернути.

Стара нагнулася, вловивши потьмарений погляд Максима. 

— Молодий чоловіче, ви так настраждалися! Тепер ви можете відпочити. Ми про все подбаємо, не хвилюйтеся! Вам треба набратися сил перед завтрашнім днем. Адже ми тільки почали з вами виховну роботу!