Профі

Смердючий лак защипав носа. Влад розплющив повіки, задивився на власне відображення у старому дзеркалі трюмо. Шкіряний плащ, бліда шкіра, фарбоване чорне волосся зачесане назад — темний маг Владислав наяву.

— І шо, люди ведуться на цей сатанізм? Робочий образ? — запитав Тарас, коли гример вийшов з кімнати.

— Краще ніж сирітка, що бачить привидів, — фиркнув Влад.

— Та це спиздили десь. Хтось касу не доніс — ото мене з Карпенка-Карого взяли, — розвів руками: — У ваш бізнес не лізу.

Влад зиркнув на нього скоса. Дебільна посмішка переконала, що можна говорити:

— Робочий, ведуться, — скупо відказав, пом’явшись все-таки продовжив: — До півфіналу сценаристи дотягнуть, на противагу класиці… Але виграє хтось стандартний, люди їм більше вірять.

— Типу відьма, ворожка? Така хуйня?

— Ага, Оксана походу. Але вона профі, — на команду «мотор» з коридору Влад підвівся та кивнувши додав: — Пішли оціниш.

Вони вийшли в просторий коридор сільської хати, переповнений знімальною групою. Мовчки стали осторонь, заглядаючи в спальню, де на ліжку сидів «одержимий» малий, поряд мати й відьма Оксана навпроти.

— Сім’я справжня? — прошепотів Тарас.

— Вроді. В малого аутизм наче, типу ідеально підходить на роль, — відказав Влад та в передчутті шквалу питань буркнув: — Все, закрий пиздак, не чую нічого.

Напружив очі, прислухався — сцена якраз розганялась.

— Зло в дитині, — занепокоєно промовила Оксана. — Страшне, лют…

Жінка змовкла, розкинувши руки, впала навколішки. Очі закотились, голими білками вона зріла на стелю.

— Асмодей, це ти?! — хрипко закричала вона.

— Казав же профі, — роздратовано прошепотів Влад, не зводячи погляд з дійства.

Відьма затремтіла, кашель трусонув тілом. Всі заворожено споглядали, чекаючи розв’язки.

Натомість малий скочив з ліжка та застрибав наспівуючи:

— Не вгадала, не вгадала, — ніжний дитячий голос змінився на грубий баритон: — Бельфеґор, сука.

Влад зиркнув на режисера, що, здійнявши руки, зупиняв усіх, мовляв давайте глянемо, що далі.

— Пацан імпровізує? — риторично запитав Влад та замовкнув, вгледівши кров.

Оксана не стихала, кровавий кашель розтинав їй нутро, розлітався рясними краплями, химерною мозаїкою забарвлюючи килим.

— Стоп, стоп! — підскочивши крикнув режисер. — Ти серйозно Оксана? Анальна кровотеча? Я казав нічого бридкого, в нас не той віковий рейтинг.

Вона ж не озвалась, все кашляла, здригалась.

— Стоп, так стоп, — насуплений малий промовив, опустивши руки.

Оксана різко задерла голову, огидний хрускіт і хребет пробив шию, багряним фонтаном окропивши знімальну групу…

— Шо за хуйня? — скиглення Тараса вирвало Влада з тенет ляку.

Ошпарений усвідомленням, він схопив хлопця за шкірку, потягнувши за собою, скочив у перші двері, закрив їх, роззирнувся — кухня. Бездумно Влад схопився за тумбочку, зі скрипом потягнув ту по старій плитці та заблокував двері.

Вереск, гуркіт, рев за стіною — промінь безпеки згаснув. Влад кинувся до вікна — не відчиняється. Схопив табуретку та приклався з розмаху.

— Якого хуя? — скло встояло, лишивши в руках друзки дерева.

— Це ж постанова? — промимрив Тарас.

Влад мовчав, прислухався — лемент надто реалістичний, непробивне вікно, стільки крові… Один за одним нажахані голоси обривались, плач стихав. Хвилина глухої тиші й двері на кухню затряслися.

— Пішов нахуй! — скрикнув Тарас — лице перекошене страхом, очі налиті сльозами.

Влад не встигнув озвучити докір, як хлопчина здійнявся в повітря. З вбивчою силою тіло врізалося в стелю, гулко впало додолу, знову об стелю. Влад відвернувся, цей звук — наче хтось шалено трясе голубцем у лотку. За ним дитячий сміх і двері злетіли з петель, прибили його до стіни…

Біль, голова гуде, сліпуче світло. Влад розплющив очі, сахнувся. Поряд понівечений труп Тараса, на ньому хлопчик, колупається у випотрошеному череві юнака, жує нутрощі.

— Проснувся, — малий розплився в кривавій усмішці.

— Не треба, благаю, — пробелькотів Влад, забившись у куток.

— Не бійся, ти мені подобаєшся, — знову цей демонічний баритон: — Кільця з черепами, пентаграма на шиї — стильно.

Влад задивився на себе — чорнота образу вкрита багряними плямами.

— Як тобі моє намисто? — грайливий дитячий голос, петля кишок на шиї. Суворо: — Хочеш жити?

Не дочекавшись відповіді, Бельфеґор запхнув руку глибоко в черево Тараса та вирвав серце. Всміхнувшись жбурнув його Владу, розважливо закугикав віршик:

— З’їси — будеш мій слуга, ні — сука, тобі пизда.

Влад глипав крізь сльози на закривавлене серце. Металічний сморід, гупання в скронях. Страх затуманив розум, темний маг підняв шматок плоті, підніс до рота. Пентаграма на грудях запекла шкіру, скло бриніло від реготу демона.

Тугий серцевий м’яз заскрипів на зубах, тягнуло блювати, але Влад жував, ковтав, вгризався в плоть, допоки свідомість не потонула в пітьмі.