Мокре хлюпання відчаю

Її підбори швидко стукали по мокрому асфальту. Калюжі губились в темряві, ноги швидко змокли. Вона квапливо крокувала вперед, час від часу озираючись через плече. Брудний волоцюга з метро не зважав на дощ і продовжував переслідувати її. Худий, довготелесий. В чорному худі з каптуром, похилена голова. 

Важко дихаючи, вона повернула за ріг. Не сумнівалася, що він поверне за нею. Вона все зрозуміла ще в метро, тримаючись за холодний поручень. Він притулився до її спини в напівпустому вагоні, притис вагою свого тіла. Рука в неї під сукнею. В ніздрі вдерся сморід кислого поту і засохлого гною. Вона вирвалась і вискочила з вагона на платформу. Перестрибуючи через сходинки, піднялась на вулицю. Чоловік теж. 

Чим далі вона бігла, тим менше було ліхтарів. Проте вона виросла серед цих вулиць. Могла з закритими очима вказати на занедбану будівлю колишньої школи, вузький провулок із вічним запахом каналізації, цілодобовий магазин з рожево-синьою неоновою вивіскою по той бік підземного переходу.

Ця частина міста була вкрита ранами, що постійно кровоточили. І вона усвідомлювала, що ці рани не лише оточували, але й формували її. Колись вона жадала тепла. Прагнула зустріти того, хто змінив би її. І кого змінила б вона. Але швидко усвідомила, що її життя — інерційне, холодне та порожнє. І прийняла це.

Востаннє озирнувшись на переслідувача, збігла сходами в підземний перехід. Змахнула краплі дощу з оголених рук. Усередині перехід нагадував бетонний кишківник. Пахло сирістю, старою сечею й дешевими цигарками. Слизькі стіни вкриті старими пожовклими оголошеннями, в калюжах під ногами мерехтить неонове світло з цілодобового магазину. Рожевий і синій кольори раз по раз заступають один одного.

Важко дихаючи, вона завмерла в тіні попід стіною. З поясної сумки дістала розкладного ножа. Клацнула лезом. Затримала подих, прислухаючись до важких кроків, що повільно спускалися сходами.

Чоловік наближався. Його чоботи втоплювалися в брудній воді. Калюжі розходилися під підошвами в’язкими колами. На кожен крок переслідувача підземний перехід відповідав мокрим м’ясним хлюпанням. 

Вона тремтіла. Чекала, поки він підходив ближче. Тоді зробила крок — і втопила лезо в його животі. Підняла очі, вперше побачила його обличчя. Гнилі зуби. Вкрита гнійними виразками шкіра. Одне побіліле око напівсховане під опущеною повікою. На неголеній лівій щоці танцюють рожево-сині відблиски неону. Не треба було вдивлятися.

Холодними пальцями він миттєво стис її горло. Довгі поламані нігті втиснулися їй у шкіру. Вона не бачила, як він висмикнув зі свого тіла лезо. Не знала, що кров миттєво стала збиратися в калюжу під чоботами нападника. Вона лише почула металеве клацання, з яким ніж упав на підлогу. Це клацання розмазалося сирим відлунням по тунелю.

Волоцюга притис її до вологої стіни. Голими плечима вона відчула слизьку плісняву, що роками наростала на плитці. Він зірвав з неї трусики, залишивши подряпини на стегні. Розстібнув ремень на своїх штанях. Їй не було, куди подіти руки, і вона просто опустила їх вниз. 

Він рухався всередині неї грубо і агресивно. З кожним поштовхом з його рани фонтанувала пульсуюча кров. Гаряча рідина липкою плівкою вкрила її живіт та внутрішню сторону стегон. Вона не закривала очі. Чомусь вона мусила бачити виразки на його щоках, шиї, кистях рук. Вона здогадувалась, що ці виразки вкривали все його тіло. 

Вона дихала прогірклим повітрям, що він видихав їй в обличчя. Бачила гнійні виділення в кутиках червоних очей.

Він хрипів і стогнав. Рух його статевого органа всередині неї супроводжувався мокрим плямканням. Воно то сповільнювалось, то знову прискорювалось, ставало квапливим, нервовим, пожадливим, звірячим. Глухе гудіння вентиляції над їхніми головами глушило решту світу, залишаючи її сам на сам з цим чоловіком. Його дихання зірвалося, перетворившись на хаотичний, задушений ритм. Він судомно смикнувся кілька разів, розряджаючись в неї смердючою нездоровою рідиною. І раптом впав на підлогу — важко, невдало, з глухим ударом потилиці об плитку. Його тіло сіпнулося в неоні раз, другий. А тоді він завмер, залишившись нерухомо лежати в калюжі власної густо-багряної крові, посеред недопалків, зімʼятих чеків, розбитих пляшок.

Вона дивилася на нього зверху вниз. Її тремтячими ногами стікала густа біла рідина, терпкий запах якої перебивав навіть солодкувато-нудотний сморід свіжої крові. Вона колись прагнула зустріти того, хто змінив би її. І кого змінила б вона. Але вона ніколи не жадала, щоб ці зміни були настільки деформуючими.