Смак любові

Перший раз в неї не вийшло. Коли вона схопила кухонний ніж і підійшла до колиски, пролунав стукіт у двері. Чоловік повернувся з роботи. Лідія пообіцяла собі, що наступного разу спробує відкинути переживання та сумніви й одразу, як тільки чоловік піде, зробити свою справу. Без хвилювання не обійшлося, але на наступний день вона змогла зробити це.

Вона схопила ніж і побігла у спальню. Перед нею лежав, згорнувшись клубочком, її маленький син. Його крихітні очі були заплющені, тільце здіймалося від повільного дихання. Він перебував у глибокому сні. Лідія уважно дивилася на нього знесиленим поглядом, переповнена невимовною тягучою любовʼю, яка може бути тільки у матері. Ця любов відчувалася голками в животі, рухомими пісками на кінцівках, теплою водою в шлунку. Відчувалася і бентежила.

Лівою рукою вона схопила Артема за піжаму й підняла перед собою. Він не встиг зрозуміти що відбувається, лише перелякано розплющив заспані ґудзики очей, встигнувши побачити ніж у руках матері. Вона проткнула його очі, з очниць бризнула свіжа кров. Малюк почав волати. Від злоби на вразливого сина мати швидко проткнула йому серце. Немічне тіло, залите кров’ю, замовкло, і мати кинула його на підлогу, наче смердючу шкарпетку. Тоді зникла із серця Лідії любов, що важким каменем займала простір душі, й вона відчувала себе легкою, як пірʼїнка. 

Їй довелося замахнутися, щоб кухонний ніж розколов череп і з нього почали витікати мізки. З тваринною жорстокістю вона продовжила різати тіло, залишаючи від ножа канавку крові. Тепер від її сину нісся запах металу, сирого мʼяса і лайна. Ніж легко піддавався, розривав сухожилля та пружні м’язи, Лідія збуджувалася. Невдовзі вона відрізала від малюка кінцівки й відсортувала їх. Ніжки, ручки, голова. Тулуб вона розрізала та вивернула назовні, наче хребет риби. З нього також стирчали кістки, лишень товстіші за риб’ячі. Милуючись своїм розчленованим беззахисним сином, їй захотілося відрізати пальці та скласти окремо. 

У неї було багато часу, щоб прибирати кімнату, перед тим, як прийде чоловік. Вона вимила підлогу, витерла стіни й перенесла рештки сина на кухню. Чоловік прийде з роботи голодним, подумала Лідія, й почала готувати. Нарізала тельбухи і засмажила на оливковій олії. Відділила мʼясо від кісток і засунула в мʼясорубку. Зліпила із фаршу котлети, вкрила панірувальними сухарями й також засмажила. Зварила картоплю, потовкла її. Маленькі пальці запанірувала, завернула в тісто, як сосиски, й запекла.

Приємний запах їжі розносився по кімнатах, і Лідії стало добре. Вона усміхалася, дивлячись на приготовлену їжу, і врешті зітхнула з полегшенням, ніби скинула з грудей важкий тягар. Тягар, настільки великий, що його неможливо було обхопити руками або повністю осягнути. Тягар любові.

Коли чоловік прийшов з роботи, стіл вже був накритий. Він зняв взуття, роздягнувся, вмився і підійшов до дружини, щоб поцілувати її. За чотири роки спільного життя вона знала його звички напам’ять. Він любив свистіти, коли щось робив, особливо коли сцяв, жваво жестикулював під час розмов, і незважаючи на роки завжди показував своє кохання. Жодного разу не було такого, щоб він прийшов пʼяним додому, ніколи не бив Лідію, а кричав на неї лише раз, коли вони посварилися через похорон її батька.

— Артем спить?

— Та, як завжди, що ж йому ще робити? — засміялася Лідія, запрошуючи чоловіка до столу. — Сідай, поїж спочатку.

Голодний він накинувся на їжу. Нанизував на виделку смажені нутрощі, розрізав соковиті котлети, смакував ніжне пюре. Він похвалив дружину, не в змозі стримати задоволення від їжі. Хотів попросити добавки, але подумав, що треба залишити місце для сосисок в тісті. 

— Чаю?

— Будь ласка, кохано.

Лідія зробила чай, а він вже тягнувся до випічки. Він зробив перший укус, і зуби натрапили на щось тверде. Чоловік зрозумів, що це кістка, однак не міг збагнути, як це могло статися, якщо в сосисках не буває кісток. Потім почав кашляти. Намагаючись зрозуміти, що заважає йому в роті, він виплюнув вміст. Перед ним серед пережованого рожевого м'яса лежав дитячий ніготь. Охоплений жахом, він підвів голову й подивився на дружину. 

Лідія стояла непорушно, з-під лоба дивилася на чоловіка порожніми чорними очима, не видаючи емоцій та рухів. В її руці був кухонний ніж. Вона стиснула його сильніше.