Руки і серця

Ошатний вдівець – запорука успішного освідчення. Вечірня спека не завада професіоналу, підбадьорився Дан, поправляючи стильний затискач для краватки. Корисний пам’ятний дарунок – і згадка про першу дружину найяскравіша, бо усі вони спершу свіжі, гарячі, а потім теплі й вже наостанок холодні. 

Несхожі жінки. Усі різні, всупереч стереотипам. Крайня має дешеву квартиру у нетрях старого кварталу, натомість якого от-от зведуть сучасний простір й нерухомість злетить до небес.

Тая самотня ненадовго. Обручка, слова кохання, весільна фотозона, романтична подорож. Жодна не відмовила, бо Дан завжди знаходить відповідь – з чого зародилась самота, аби знищити її. Це вперше не знайшов. Звісно, нижчий клас – новий виклик. Але генеральний план міста затверджено і гравці стартували. Йому ж достатньо крихт. Крихітки Таї. Вона відверта. Так, певно, самотня, бо відверта. Хибно поспішати, та часові рамки жорстко обмежені. І Тая геть не проти зближення. Брудна безсоромниця, сказала б матінка. Дан присягнувся поховати поруч неї найкращу з дружин. 

Ось нарешті і твої двері, Таю, крихітко. Дім відповість, чому ти соло.

– На кухню, Данечку! Я тут!

Довгий темний коридор – милий шлях до передчуття нового тіла, що скоро стане річчю. Нігтики, волосся, зубки. Робота має поєднувати усі задоволення. Тонкі пальчики солодко хрупають. 

Голос майбутньої дружини кличе. Вона має довіряти йому після вчорашньої ночі. Вони усі згодні на ранок. Жодних перешкод – бо рішення є завжди. Він подбає.

Досі було так. Крок на поріг цієї кухні, до душі кожної з них, за словами матінки. Душа матінки сяяла стерильною білою пусткою.

Вміст душі Таї підкинув його шлунок догори, ледь не виваливши назовні салат з креветками.

Сіра цвіль вкривала кахлі, щільними масними шторами повзли розбухлі зелені мухи, а блювотний сморід виштовхав поперед усіх думок забутий кусень найгіршої дружини.

Підошви ковзнули густо порослими з-під щілин підлоги грибами, розкидаючи врізнобіч пошматовані уламки сизих пластинчатих шапинок. Не втримавшись на ногах, Дан лише краєм ока встиг побачити нечіткий силует в кутку. Таєчка б не сподобалась матусі. 

Акуратний гість захарчав, важко гримнувшись поруч вінтажного хиткого столу. Урочистий бежевий костюм шалено всотував буру рідину, що розтіклася увсебіч з облізлого поліетиленового пакету. 

– Ой, вибач, це бабуся передала ранньої картоплі. Попсувалася трохи.

Дан у запамороченні борсався в гнилій масі, розхлюпуючи їдку субстанцію. Бризки залетіли до рота, пекучими краплями впившись у піднебіння. Язик враз занімів і випав на облиплу непотребом підлогову плитку. До безвольного рожевого клаптя причепилася волосина, лушпиння цибулі і синя отрута від мурах, якою хтось густо намастив стики. 

– Гва-ааа… Уаааа, – видав якісний гроул натомість чемного вітання Дан.

Тая розгубилася. Але він впорається… Нічого ще не втрачено. Потрібна опора і він підведеться.

Під столом ряд скляних банок пузирився прокислою органікою, з дірчастих сіток стриміли пагони, вириваючись новим життям зі зморщених овочевих плодів. Поряд нависав куток масивного пластикового ящика. 

Зараз він підведеться і врятує Таєчку від самоти. Все вирішувано, матінко, і бруд теж – не вирок. 

Дан знесилено схопився за пластиковий край.

– Буєєє… Бруєєє…Брудееее…

Схвильована Тая радісно закивала, втішно й підбадьорююче посміхаючись.

– Так! Це брудер!!

Брудер не витримав ваги й перехилився, виваливши на обличчя Дану увесь вміст. Сморід пронизав разом із болем, коли обліплена відпалими нутрощами яєчна шкарлупа гострим уламком впилася в око, ніби караючи першого-ліпшого за провальну інкубацію. Маленькі тільця сипалися зі свого пластикового гроба, лишаючи на шкірі та язиці м’який пушок. Прозорі роздуті посинілі черевця, жовті лускаті скорчені лапки, яким ніколи не доведеться бігати, котилися Даном. Один незапліднений всесвіт розлетівся на друзки, здобрюючи вдівця марними протухлими клітинами. 

– Ой, вибач! Бабуся обожнює домашню курятинку! Але щось пішло не так і вони всі померли… О, чорненьке!

Ледь тепле пташеня поцілило йому у рота. Воно досі сіпалося, шкребучи гострими кігтями. Дряпало язика, впивалося у щоки, попискувало, провалюючись до стравоходу.

– Клі… Клі… – хрипів вдівець. Він все здолає. Тая не лишиться самотньою.

– Клімат? Клієнт? Клівленд? – метушилася чуйна Таєчка. – Ні, ні! Клініка!

– Клінінг… – видихнув Данило, відчуваючи наостанок, як палає його любляче серце й терпне рука.