REDRUM

Червоне око камери витріщилося на Алю. Хвостики. Біла блузка. Картата спідничка, яка ледь прикриває дупу. Волога мрія збоченця.

Ліза за ноутбуком. Дві зосереджені складки між бровами. Поруч латексна маска зубатого кажана – її личина на вечір. Можливо останній для Алі.

Вона чудова подруга, якщо згодилася на ЦЕ!

В підвалі вогкі стіни. Коричнева іржа на трубах. Гудять чорні дроти-горгони. Пар з рота. Настовбурчені соски.

Під нею важкий стілець. Очі червоні від господарського мила. Схлипує. Синці на обличчі. Шовкові трусики з буряковою плямою звисають на колінах.

Тижні підготовки і нікого на трансляції. Групи педофілів. Форуми самоушкодженців. Мазохісти. Живодери. І всюди одне оголошення:

REDRUM! Зроби з дівчинкою все, що хочеш!

Тиша, тільки шипить струм у дротах.

Я встигну попрощатись з Іванком. Лейкемія забирає довго…Ні, батьки не мають хоронити дітей. Я вже доросла, а смерть брата їх вб’є! Я маю бути сильною!

Блюмк – долинуло з ноутбуку. Очі дівчат загорілися.

– Мамо! – канючила Аля. – Мені страшно! Подзвоніть в поліцію!

Грати свою роль. Більше нічого не лишається.

Блюмк. Ще два. Ліза забарабанила клавіатурою, оголошуючи правила розваги. Аля кричала, натуральніше, ніж перед дзеркалом.

Кровожерливий кажан поглинув подругу – як не бувало дівчини, з якою вони мріяли про модельне агентство. Яка плакала на її плечі через дві смужки тесту на вагітність. Та, що ховалася від хлопця-наркомана у Алі вдома.

Нічого не лишилося. Чорне латексне плаття і високі підбори. Ляпас у заплакане обличчя. Жорсткіший, ніж планувалося.

Блюмкання наростало. Наплив нелюдів дивився з різних куточків світу VPN, надсилаючи донати. Паскудні онаністи сховалися в маленькій камері, мов клоуни в машині. Сміялися. Дрочили.

Попросили роздавити яйце стопами, а потім лизнути солонуватий жовток між пальцями.

Попросили обійняти ведмедика і сказати, що хоче до татка на ручки.

Кажаниха вдарила її в живіт, хоча ноутбук мовчав. Аля скорчилася. Краплі сечі впали на підлогу.

Аля заверещала, коли Кажаниха вирізала на її білому стегні ім’я «Макс». Ще через хвилину «Silva_51», потім «Коля 7-Б клас!». Виписала на щоці «Давалка» і стрілку до розпухлих губ.

Попросили роздягнути до гола. Невидимі меценати поставили її на коліна. Ліза ляскала по грудях-двієчці, а та дякувала за кожен удар.

Тріскіт канцелярського ножа. Мучителька затиснула тугий Алін сосок – шасть! – схожа на кнопку плоть, впала на підлогу.

Її корчами і болем насолоджуються сотні волонтерів. Вони щедріші, ніж ті у кого вона просила пожертви біля супермаркету.

Іржаві плоскогубці. Зубна крихта на скривавленому тілі – зорі у ядерному небі. Шматками випадають передні зуби.

Помаранчевий молоток злетів над головою. Тупа голівка трощить колінні чашечки – Храсть! Хрумсь!.

Кажаниха зняла одяг. Сіре тіло і затягані дитячим ротом груди.

Скляна пляшка залетіла у вульву, подразнюючи її ніжні стінки. Аля завила від колових обертів, що давили на матку.

Сипався град донатів. Їй підпалили ліву косичку. Змусили злизати рідини з підлоги. Об місце відрізаного соска погасили сірники.

Тіло стало болем. Думати нестерпно. Очі Лізи спокійні. Тільки вона вирішує, коли помре Аля.

Руки дівчини у кайданках за спиною. Голова на стільці. Погляд у запльовану стелю.

Сонячним затемненням звисає висне над обличчям цилюлітна срака з крученими волосинками. Вагіна Лізи смаком нагадує оселедець на пісних поминках. Липкі статеві губи з ноткою немитого анусу.

Вона щедро вилизує, смокче. Дихання – мить, поки подруга здіймається над нею. Порізаний язик горить. Ніж виписує на шкурі імена майбутніх Джефрі Дамерів і Чикатил.

Так треба. Вона гарна подруга!

– Гроші…Іванку… – хрипить вона, хапаючи повітря.

Ліза важко всілася. Ніс і рот закупорені розпашілою плоттю. Серце під горлом. Аліне тіло вигнулося, пнучи вагіну, з пляшкою всередині.

Червоно-зелені плями перед очима. Легені стиснулися в дулі.

Аліне лице в глейких виділеннях. Безперервний дзенькіт донатів. Море паніки, шум у вухах перетворюється у байдуже гудіння.

Канал її існування перемикали.

Краплі повітря, темрява і сморід. Довгі пальці схопили її горло і надавили на гортань…агонія, ось вона яка!

Іванку...не дарма…люблю…

Наруга над трупом коштувала навіть дорожче. Трансляцію, втомлена Ліза, закінчила сама. Залита потом маска, повільно злізла з розчервонілого лиця.

Почленовані і зґвалтовані шматки плоті валялися серед рідин. Архіпелаг Алі – так його назвав би Магелан.

– Справді думала, що я віддам гроші тому здохлику? – спитала вона у м’яса і крові.

Незапланована вагітність. Передчасне старіння. Горе-чоловік. Все вирішилося одним разом!

Ліза усміхнулася. Тепер турбував її тільки аеропорт, розлучення і шестизначна сума, яку ВОНА назбирала.