Не розумію я вас, письменників

Ти прокинувся. Це добре. Якраз вчасно. Ні, не треба смикатись. Твоєї фізіології не вистачить, аби розірвати мої вузли. А якщо будеш чемним хлопчиком, то я дозволю тобі кілька питань.

Хто я в біса такий? Один із твоїх попередників називав мене містером Рейнольдсом, то хай буде це ім’я. Власне, з нього все й почалось. Розкажу, якщо маєш хвилинку послухати. Старина Едді так переконливо всім проповідував, що нема жодного секрету, жодної містики, жодної магії. Тільки математичний розрахунок та дисципліна над собою. Зручні постулати, щоб ними відсікати сотні ледарів та нездар від справжнього таїнства творчості. Бачив би ти його очі, коли мені таки вдалось доказати зворотнє. Так, із його любої дружиноньки Вірджинії вийшов матеріал сумнівної якості, проте який був ефект. Короткочасний, звісно, я тоді ще тільки вчився. Із самого Едді вийшов набагато кращий — густий та міцний, якийсь терпкуватий. Шкода, що він вже не зміг усвідомити своєї унікальності. Був близько, але не витримав. Господи, пожалій мою грішну душу. Яке наївне дитя.

 Я не відразу усвідомив що це за особливий присмак. У вас, письменників, усе не як у людей — страх гірчить, втрата пересолоджена, провина надто тягуча. Навіть горе виходить якесь із кислинкою, бо ви його обсмоктуєте з усіх сторін. А його ж не один день треба вирощувати. Так, щоб потім у правильний момент зібрати урожай. Так, цією самою голкою. Так, ти все правильно зрозумів. Ні, не почекає. Я одного разу вичікував занадто довго. Думав, що настоїться, як добре вино. Мила Софі якраз була вагітною втретє дідові на втіху — я дав старому Зіггі вдосталь набратися танатосу спочатку втратою доньки, потім кончиною маленького Гайнца — лікарю Шур, ви можете якось врятувати дитину? — це насіння проросло пухлиною прямо в його тріснутій голові. Шістнадцять довгих літ я чекав цього моменту — лікарю Шур, ви обіцяли мені допомогти, — і все дарма. Матеріал скис, був непригідним для вживання.

Те ж саме, якщо поспішати. Юний Георг, дурна його голова, сам поперся рятувати світ — батьківщина кличе своїх синів. А після Городка, після десятків приречених, яких до нього привозили як до лікаря, хоча з нього і аптекар був ніякий, після стогонів та прохань добити — о горда скорбото! — намірився дурень застрелитись. Добре, що йому не дали цього зробити. Добре, що я вчасно нагодився, бо пропав би ще один цінний матеріал. Він лежав так як ти і плакав, плакав і вмивався шмарклями у своєму дурмані — вже не людина, ще не мрець. На який нектар тут можна розраховувати?

Ще одна несправедливість, яка досі мене гризе. Я провів цього гада живим через три війни, спустив наказ про особисту заборону висаджуватись на Омаха-біч, бо там би і я його не вберіг, засіяв докорами та гризнею так, як нікого раніше. Ще до того я украв його перші рукописи та змусив батька Кларенса застрелитись. Після того нацькував на старого Ерні федералів із прослушкою, вмовив його дружину здати цю падлюку в психдиспансер, де довершили б картину — все заради шедевру. Я навіть дав йому можливість обрати спосіб утилізації після взяття матеріалу — красивої утилізації, приємної, з улюбленої рушниці. Але цей старий хрін мене надурив. Виявився без смаку. Зовсім. Жодного відтінку. Кумедно, але виявилось, що Гемінґвей дійсно нічого не знає.

Тоді я вірив, що давати вам вибір має сенс, що ви здатні ним розпорядитись раціонально. Але що ви, письменники, в кінці-кінців обираєте? Куди дівається ваша, письменницька, фантазія? Той влітає в дерево на порожній дорозі, а ще чуму досліджувати брався. У іншого мати тільки в кому потрапила без шансів одужати — відразу пів голови з кольта собі зніс. А де ж те варварське шаленство про яке ти писав? Де та кіммерійська впертість? Ще одного ледь в плагіаті звинуватили — відразу з мосту в смердючу Сену. Так смерть це з Німеччини майстер, чи як?

Де ж та винахідливість, із якою я зараз вам покажу, як треба писати класичні твори?

Де та гідність, що домучайте когось іншого, а все написане спаліть?

Де той розмах, із яким Антуан заходив на таран мого мессера над Середземним морем?

Не розумію я вас, письменників.

Не розумію.

Але ваш талант до холери смачний. Якщо правильно засіяти, якщо вміло доглянути за урожаєм, якщо вчасно його зібрати.

Так, цією голкою.

Так, ти все правильно зрозумів.