Песик

Трошки крові, трошки глини,

зуб і кісточки дитини.

Все запхати до горлянки,

серце вкласти до брюшини

і зашити все красіво…

Можливо, поет я так собі, але митець – однозначно! Хі-Хі.

Її перервав грубий чоловічий голос:

–Ей, Марусько! Де ти там блукаєш? Що, ще оплакуєш клятого пса? Якби на мене не кидався – жив би. Йди вже, вечерю давай!

– Та йду я!–  прокричала дівчина у відповідь, а тоді додала шепотом: – Сьогодні на тебе чекає сюрприз, милий. Хі-Хі.

Подаючи їжу, вона помітила на собі його хтливий погляд. Маруся зиркнула на годинник – уже дев’ята вечора. «Час ще є», – промайнуло в думках.

Чолов’яга, жадібно запихаючись вечерею, спитав:

– Чула, Марусь, у селі немовля зникло?

Але дівчина перервала його, зробивши крок ближче:

–Не хочеш побавитися?

Чоловік, навіть не дожувавши, схопив її за руку й потяг до ліжка. Сьогодні його грубі, тваринні дії навіть збуджували Марусю, а важкий подих не дратував, як зазвичай. Бо вона знала: це його останній подих.

Різким рухом дівча дістало з-під подушки ножиці й щосили встромило чоловікові в шию. На його обличчі на мить застигло здивування, він відкинув Марусю від себе, затиснув горло руками й сахнувся назад. З рота вирвалося лише булькаюче, глухе: «Курва…» Кров пінилася між його пальців. Він судорожно висмикнув ножиці з рани й кинувся до виходу.

Маруся розуміла: випускати його не можна. Оголена, вона вискочила слідом у темні сіни, схопила сокиру й з розмаху рубанула втікача в спину.

Лезо увійшло криво, глибоко в плече. Чоловік дико завив і впав на коліна.

–Та стій ти вже! – нервово крикнула дівчина, смикаючи сокиру на себе. Лезо намертво застрягло в кістці.

Вона занесла босу ногу, вперлася йому між лопаток і з мокрим тріском вирвала зброю. Гарячий, пульсуючий струмінь крові під тиском вирвався з рани й рясно забризкав їй живіт і стегна. Чоловік хрипів, судорожно повз до дверей, залишаючи на підлозі темний, слизький слід.

– Допомо… – прохрипів він.

Дівча знову замахнулося. Другий удар сокири з глухим хрускотом розтрощив потилицю. Тіло востаннє сіпнулося і затихло.

Маруся важко дихала, дивлячись, як під мерцем повільно розтікалася чорна калюжа. Вона схопила важкий труп за ноги і, з зусиллям тягнучи його, раз у раз падала на коліна й витирала піт із чола. Доволокши тіло до погреба, просто скинула його вниз. Глянула на настінний годинник і задоволено посміхнулася: часу вдосталь.

У холодному погребі вона взялася до роботи. Звичайним кухонним ножем Маруся впевнено розрізала йому живіт, випустивши назовні тельбухи. Великою ложкою вийняла очі й одним рухом леза позбавила труп язика. Її маленькі білі рученята тепер стали повністю багряними, а краплі чужої крові прикрашали голе тіло. Усю юшку, що витікала, вона ретельно збирала у відро. Стомлено провела долонею по обличчю, залишивши на лобі брудний кривавий слід.

Наступним етапом було розчленування. Маруся з хрускотом виламувала суглоби й запекло рубала їх сокирою. Виходило не дуже вправно, доводилося бити по кілька разів у те саме місце. Але найважче було з черепом –  дістати мозок.

Зрештою, все було готово. Годинник показував третю ночі.

–Пора… – прошепотіла вона – Хі-Хі.

Маруся приступила до ритуалу. Вмочивши пальці в кров, вона намалювала на чолі мертвого пса хрест, на підлозі навколо себе окреслила коло. Сіла в самий центр, притиснувши до себе тільце тварини. Почала жадібно, шматок за шматком, поїдати сирі органи, а наостанок – зробила кілька великих ковтків просто з відра.

Залишилося найголовніше. Дівчина розкрила застиглу пащу пса. Взяла ніж і різким рухом різонула власний язик. Біль обпік рот, гаряча юшка хлинула горлом. Нахилившись, Маруся почала лити власну кров прямо в горлянку тварини. Пес захлинався її життям.

Піднявши голову, вона раптом завмерла. Почала судорожно вдихати повітря навколо себе, заплющивши очі, – наче ловила тонкий аромат найдорожчих парфумів.

–Цим подихом і цією жертвою я повертаю тобі життя, – промовила вона чужим, глибоким голосом.

Маруся набрала повні легені повітря і видихнула його в роззявлену пащу цуценяти. Потім міцно притиснула холодну тваринку до своїх грудей, колихаючи її й тихо, монотонно наспівуючи якусь колискову.

Раптом у нічній тиші погреба пролунало слабке, хрипке скавчання. Вона відчула живе тепло. Маруся опустила погляд: цуцик відкрив очі. Він був живий. Маленький хвостик радісно застукав по закривавленій підлозі, і цуценя тяглося вгору, щоб облизати обличчя своєї хазяйки.