М'якоть

— Хлопці, дід Хведір дав зрозуміти, щоб ми сюди не потикалися, — шепіт Андрія мало не загубився в гулі цикад. — Моє гузно досі болить.

— То не світи дупою перед баштанником, ха! — кинув Степан через плече, навіть не обернувшись. 

— Друзі, серйозно, — Андрій тупцював слідом, витираючи спітнілого лоба. — Він сказав ще раз застане, то батькам подзвонить.

— Не застане.

— Звідки ти знаєш?

— Бо засинає о восьмій — діду сімдесят років!

Колька мовчав. Він ішов позаду і крутив ліхтарика. Андрій давно помітив, що Колька так робить, коли мислить про щось своє.

А думав той про минуле літо на баштаннику. Як ніж вислизнув з рук і розпоров долоню до м'яса. Кров пішла густо і крапнула на молодий кавун. Той розкрився тонкою щілиною, з якої війнуло духом свіжозарізаного підсвинка. 

Колька засунув туди палець і щось почало ритмічно смоктати. Коли висмикнув, то вирячився на нігтьову пластину, що відстала від м'яса. Він облизав палець. На язику луснула гаряча солодкава маса, з присмаком чогось, чого людина ніколи не їсть і не повинна знати на смак. З того літа він був завжди трохи голодний. 

— Цей, — сказав Степан, присідаючи.

Ніж пішов рівно. Колька знав, що буде далі, і слина стекла по підборіддю липкою стрічкою. 

Усередині дихала м’якоть. Рожево-сіра, з темними жилами, що пульсували у своєму ритмі. 

Степан гигикнув і відсунув ногою:

— Гнилий. Беремо інший.

«Не гнилий», — подумав Колька. Стиглий.

Він опустився до кавуна, поки друзі почалапали далі. Маса піднімалася й опускалася, видихаючи теплий пар. У ній проступило щось округле. Маленьке, дитяче око з блакитною райдужкою. Воно повернулося в Кольчин бік і моргнуло, а тоді знову занурилося в м'якоть.

Колька засунув туди два пальці й виловив його. Тоді поклав око на язик. Жилка звисла з рота, він всмоктав її, як макаронину. Розкусив. Око луснуло гарячою солодкавою рідиною, що потекла прямісінько в горло. Між зубами захрустіли тонкі хрящики. 

Він проковтнув. Облизав губи. На нижній лишилася крапля — він зібрав її пальцем і знову на язик. Не пропадати ж добру.

— Колько! Ти чого там длубаєшся? Іди сюди, — Степан розкривав наступні кавуни. — Ці дуже стиглі.

Колька витер підборіддя долонею, а серце гупало у вухах та промежині. Він підвівся й рушив до них на тремтячих ногах.

— Помацай, — сказав Степан і простягнув йому ніж. — Тепле всередині.

— Ти перший, — сказав Колька хрипким голосом. — Засунь руку глибше. 

Степан зареготав і встромив руку в розріз. А тоді його обличчя застигло. 

— Хлопці, — сказав він тихо. — Воно мене тримає.

З-під зеленої шкірки почала підніматися слизька маса, охоплюючи Степанову кисть. Вона заповзала в рукав, видуваючи пухирі, які лопалися з мокрим лясканням.

Степан заревів і смикнув з усієї сили — і шкіра з руки злізла від кисті до плеча. З оголеного м'яса вдарили дві криваві цівки. Артерія била поштовхами, бризкала Степанові в обличчя, і той почав кашляти власною кров'ю.

Він закричав. Та це тривало недовго.

Андрій стояв і не дихав. Сеча темною плямою розповзлася по його штанях.

— Це що, — прошепотів він, і з носа в нього потекли дві слизькі ниточки. — Колька, це що таке?

— Вечеря.

Андрій кинувся бігти. Колька міг би його наздогнати, але не став. Баштан завжди все робить сам, якщо здобич уже на полі.

Через кілька кроків Андрій спіткнувся та впав обличчям прямо на кавун. Той розкрився під ним, і Колька побачив, як шкірка розпанахалася півмісяцем, оголюючи рожеві м'ясисті губи з білими виростами. Зуби зімкнулися на шиї Андрія, перекусивши ключицю з глухим тріском. Хрясь.

Кров пирснула фонтаном на сусідні кавуни і ті з шурхотом ринули по сухій землі, як свині до корита. Тоді підставили свої макітри під теплі цівки, всотали їх через шкірку й набухли. Стиглі. 

Колька присів між двома кавунами. Розрізав обидва навхрест, як вчив дід Хведір. У лівому — Степанове серце, ще тепле. У правому — Андрієве око. 

Колька їв обома руками. Укусив серце з боку лівого шлуночка, і воно бризнуло в обличчя теплою рідиною. Застогнав, як стогне чоловік із жінкою і жував повільно, насолоджуючись. 

Він плакав, бо було смачно. 

А завтра сидітиме з матір’ю за столом і їстиме прісний борщ, а на десерт буде смаколик. Мати як завжди покрутить носом перед гнилим кавуном, але Колька знатиме: він стиглий.