Гримуча Скобочка
Голос який ви чуєте не мій, не голос яким я думаю, бо моє тіло лежить у морзі. Очі широко відкриті, скляний чорний погляд. Мабуть стався крововилив у мозок перед смертю. Я кричала від власної безпомічності і безпорадності. Їх було надто багато, вони залишили не сумісні з життям рани на моєму тілі. Рани, які залишають жадні гострі як леза зуби, що вгризаються у твоє черево, намагаючись прогризати собі шлях до самого серця, вириваючи м'ясо шмат за шматком. Тепер ці рани схожі на запечені візерунки з розірваних м’язових волокон, подрібнених кісток на тлі бордового студня нутрощів...
Йшов другий рік хибкого перемір’я війни з синтетиками. Людей майже не залишилося, принаймні у тому вигляді, як Марічка пам’ятала з дитинства. Будинок біля лісу, посмішки, тепло обіймів батьків, сестри, брати. Завжди блакитне небо, нескінчене. А вночі — зорі. Теж нескінчені, вона знала усі сузір’я. Тепер воно сіре. Завжди. І день майже не відрізняється від ночі.
Вона зупинилася перед вивіскою «Клініка Подвійна Х-хромосома». Сучасна будівля робот-строю, вона сама жила нещодавно в такій зі своїм чоловіком. Дівчина розтерла сльозу і кульгаючи попрямувала у сенсорні розсувні двері. На ресепшині метушилася сінтетка зі своїми 32 білими у повній красі. Якби не відібрали табельну зброю і не Закон, провідні мозки тої крутилися б на вентиляторах під стелею.
— До лікаря Мураховської на 11:00.
Лікарка була людиною, явно з цих кварталів, куди дозволяли заходити лише «чистим». Вона поважно розкинулася у кріслі перед комп’ютером. По обидва боки від робочого столу стояли два здоровенних сінтетики.
— Хочете народити дитину? — запитала лікарка розглядаючи пачку документів. Голос лікарки був мелодійний і глибокий. «Як у мами», — подумала Марічка.
— Так! — її власний голос звучав металевим скреготом.
— Ваше ім’я?
— Марія Штробайкер!
— Розумію, що колись вас так називали, але зараз ви кібернетичний організм М-QGсевен. Це назва вбудованого процесору, я так розумію.
— Коли вибухнув будинок батьків мені було 7 років і відірвало ногу, руку і частину мозку. Але в мене дуже добра адаптація і соціальний бал вище за 76. Я отримала дозвіл на репродукцію від свого Округу. В мене залишилися бронзові нагороди від чоловіка-героя.
Лікарка посміхнулася, не приховуючи зневаги і презирства.
— Враховуючи ваш мізерний бюджет можу запропонувати лише ін’єкцію материнства. Звісно, плацентарний імплантат або протоплазматична овуляція були б доречнішими, але їх отримують лише ті, хто не підпадають під програму контроля народжуваності. Уряд не може собі дозволити опіку над дітьми, чия генетична природа не буде контрольованою. Тож все буде під вашу особисту відповідальність. Скажу вам відверто, «Марія». Розмноження кіборгів не є пріоритетною задачею Уряду, тим більше для матерів-одиначок.
— Але я хочу дитину, хочу бути матір’ю. Нас було п’ятеро у батьків. І ми були щасливою родиною, поки…
— Добре! — перебила її лікарка. — Ви підпишете документи і в маніпуляцій вам зроблять процедуру, через місяць контрольне УЗД, пологи в Окружному роддомі через 3 місяці.
— Три місяці? Але ж вагітність проходить 9?
— Ін’єкційна вагітність прискорена. Можете відмовитися, поки що. Потім не буде зворотного шляху.
— Ні, я хочу бути матір’ю.
Пологи почалися завчасно, через два с половиною місяці. Окружний роддом був ще довоєнною будівлею, з щілинами між цеглинами і запахом плісняви. У палаті була ще одна дівчина-кіборг та жінка з гетто. В неї не було вмонтоване ПЗ, але соціальний бал був нижче 50 і тому діяла заборона пересуватися містом.
Марічка народила дівчинку. Роди пройшли легко, хоча й були завчасні. Вона розгорнула пелюшки на першому годуванні. Очі немовля були мовби зшиті металевими скобами-віями, кінцівки доходили лише до колін і ліктв, ніс зросся з ротом.
— Ви ж зробите їй операцію, як і мені, правда?
— Розмноження кіборгів не є пріоритетною задачею Уряду!
За годину Марічку з донькю спустили ліфтом на нижній поверх.
— Ми вільні, я ж підписала документи?
— Так!
Охоронець штовхнув обох у шахту зі щурами…
Голос який ви чуєте, це звіт спостерігача, що вмонтовується у свідомість при народжені. Земля № 12 ще не готова увійти до Розумного Союзу і перебуватиме на карантині ще…
Різким рухом полиця, на якій лежало тіло Марічки виїхало по коліщатам з ніші.
Тисяча електричних струмів миттєво включили свідомість, повернувши нестерпний біль.
— QG7, ваше тіло належить Уряду і за наказом ТРТ12-17 ви призначені на виконання робіт по прокладенню підземного тунелю ПТР-16. До виконання наказу приступити миттєво.
