Апорт, коханий!

Антон чалапав на кухню, дорогою виколупуючи труси з улоговини між сідницями. Юля вже сиділа за столом і допивала каву.

— Доброго ранку, кохана, — промимрив чоловік у відкритий холодильник.

— Я так більше не можу, — замість «привіт» видала Юля.

— Знову молоко скисло?

— Ти знаєш про що я. 

Антон і не здогадувався. 

— Малий уже в школі? — невдало спробував змінити тему.

— Не можу більше дивитись, як вона мучиться.

Замість «ой, не починай» Антон припав губами до паперового пакета.

— Я про все домовилась, — продовжила Юля. — Сьогодні її заберуть і присплять. 

Чоловік поперхнувся, забризкав молоком пожовклу майку й волохаті груди, але промовчав.

Втомленими кроками, цокаючи кігтями по лінолеуму, на кухню увійшла Леді — стара девятирічна сука, гладка, з обвислими сосками після чотирьох приплодів. Антон так і застиг перед відкритим холодильником, тож сумний собачий погляд дістався Юлі. Леді схилила голову вбік, і ледь помітно трусилася, ніби від холоду. Жінка не витримала, різко зірвалась з місця й втекла на роботу. 

Антон підійшов до собаки погладив й почухав за вушком.

— Я не дозволю тебе забрати, — ніжно запевнив справжню кохану. 

Леді ткнула холодним носом у його долоню й облизала з пальців краплі молока. Від шорсткого язика в Антона одразу затверділо в трусах. Вже за мить він роздягнувся догола. 

Вони лежали у вітальні на килимі. Леді знала, що зараз буде, тому не пручалась — лише тихо поскиглювала. Антон потребував цього звуку, як ковтка повітря, і палко тулився пивним черевом до теплого хутра.

— Мало не забув, — чоловік звівся на ноги й почав нишпорити в шухляді комода. — В мене для тебе дещо є.

Дістав парні кулони з зображенням половинок серця. Перший одягнув собі на шию, а другий почепив Леді на нашийник. 

— Одна придурочна стара продала, — усміхнувся Антон. — Мовляв, візьми для дружини, це навіки поєднає ваші долю та серця. Але я краще знаю, хто насправді моя споріднена душа. 

— Тепер навіки разом.

Він пригадав, як казав ці слова Юлі, коли одягав на палець обручку. Пригадав, як застукав її у ліжку з іншим. Така ж зрадлива сука, як і його мати. Стогнала під чужими чоловіками, поки маленький син ночував у собачій будці. Там і відчув перше тепло в його житті. Справжнє тепло. Вже тоді Антон зрозумів істину: люди зраджують. Собаки — ніколи. 

Антон плюнув у долоню й розсунув Леді задні лапи. Піхва суки була пухкою, почервонілою, з потрісканими краями та жовтуватими виділеннями, що стікали по хвосту. Він увігнав два пальці до першого суглоба. Стінки були гарячі, слизькі, злегка шорсткі від хронічного запалення. Антон прикусив нижню губу й почав ворушити пальцями, засовував дедалі глибше.

— Хороша дівчинка… моя єдина, — прошепотів він і притиснувся ротом до піхви тварини. 

Антон жадібно смоктав і вилизував, а Леді скулила і дрижала. Її клітор набряк, став твердим горбиком під його язиком. Антон навалився всім тілом і різко встромив член у розтягнуту пезду. Трахав як навіжений, б’ючи яйцями по мокрому хутру. Голосно ахкав і охкав, коли відчував, як кільце вагінального м'яза посилює тиск, закриваючись біля його члена. Заревів і пирскнув гарячим сім'ям всередину тварини.

Леді важко сопіла. З її розірваної піхви стікала суміш крові, слизу і свіжої сперми. Антон ліг поруч, обійняв тепле тіло й поцілував мокрий ніс.

Прокинувся Антон від болю. Внизу пекло так, наче висрав сонце. У стані на-три-чверті-сплю, він спробував підвестись, щоб піти посцяти. Але не вийшло. Світ перекосився, підлога злетіла, а замість крику з горла вирвалося хрипле скавчання. Антон спробував торкнутися обличчя, але замість пальців побачив чорні, порепані подушечки лап. Оглянувся: з усіх боків ґрати, низька стеля, у кутку металева посудина. Він підповз ближче й розгледів відображення у мисці з водою. Замість власної мармизи побачив мордочку коханої Леді. Бракувало нашийника з новим кулоном. 

— Пропофол і Тіопентал натрію готові, — почувся чужий голос за стіною. — Почнемо з собаки у четвертій клітці.

Антон хотів закричати, що сталась жахлива помилка, натомість лише голосно гавкнув.

* * *

— Мамо, може, ми дарма так з Леді? — одразу після школи накинувся з питаннями малий Марко. — Тато, по ходу, зовсім з котушок злетів. Лазить накарачках і їсть з собачої миски.

— Ти ба, стара не збрехала, — Юля стиснула в руці кулон з половинкою серця. — Справді подіяло.

— Ти про що, мам?

— Та так, про роботу. Піди краще підлий татові молочка, він його любить.