Дорога родина

— Матюша, ти знайшов дядька Василя?

Матвійко стояв посеред знайомої вітальні, де ніби щось змінилося. У кімнаті гуділа муха. Мама сиділа за столом і колупала брудним нігтем порепаний край. Тато навпроти мав такий задумливий вигляд, ніби Фіксики в його голові ремонтують чайник. У своєму візку, схиливши голову набік, дрімав дід Степан. З кутика його рота повисла нитка слини й ляпнула на сорочку, що вже давно перетворилася на мапу жирних плям. Мала Діана сиділа в дитячому кріслі, гризла шоколад і усміхалась коричневими зубами. Кастрований пес під столом висолопив рожевий язик. 

— Може, в комірчині знову щось ремонтує? — не вгамовувалася тітка Марина, пораючись біля плити.

— Він уже йде, — запевнив Матвійко й сів за стіл біля матері. Про те, що застукав дядька, коли той вилизував волосся між ногами в сусідки Оксани, хлопчик розповідати не став. 

Мама виколупала зі столу чергову скалку, мало не загнала під ніготь. Вона змінилась, відколи зникла Інна. Але Матвійко нікому не скаржився, бо вже дорослий. Сестру так і не знайшли. Матвійко дуже дивувався, нащо закопувати порожню труну, але терпеливо чекав, коли все стане, як і раніше.

Після похорону всі зібралась за родинним столом. Вечерю готувала тітка Марина. Бридко, але по-домашньому. Після того як Матвійкові довелось поцілувати паралізованого діда, апетит пропав. Він слухняно сидів із телефоном на колінах і гортав тікток у беззвучному режимі.

Коли нарешті приплентався дядько Василь, тітка взялася накривати стіл. На пожовклій скатертині з'явився тремтливий холодець. Компот із сухофруктів, які плавали, наче відрізані людські вуха. Велика миска з розвареними варениками, що купалися в масній підливі з підгорілою, аж чорною цибулею. Огидні балабухи кривилися своїми зморшкуватими ротами, наче намагалися дихати. Над тарілками нахабно кружляла муха. Матвійко помітив, що до губ дядька Василя прилипла чорна кучерява волосина. 

— Заберіть у дитини шоколад — апетит переб'є! — гримнула тітка й знову подріботіла на кухню. 

Жахливий, їдкий сморід розповзався по кімнаті, бо дід пердів, як несправна ракета. Проте ніхто навіть не поморщився. Тато встромив виделку у вареник, а потім витягнув, залишивши в ньому чотири безкровні рани. Той прилип до тарілки, не давши себе скуштувати. У дядька Василя вийшло краще. Вареник парував із його відкритого рота, а гаряче тісто знімало з язика верхній шар епітелію.

— Смакота, — хрипів дядько, ковтаючи власну розплавлену шкіру. 

Тітка Марина виставила на стіл тарілку макаронів, посипаних тертим сиром дивного кольору, що нагадував мохову кірку. Самі макарони скидалися на клубок блідих, жирних аскарид, що повільно осідали піді власною вагою, випускаючи каламутний слиз. Муха сіла на вареник і прилипла. До макаронів тітка вивалила м’ясо, яке, мабуть, у тій тарілці й здохло, а тепер бездиханно відлежується у соусі власної крові. Або не достоту здохло. Здавалося, якщо довго-довго дивитися, воно ледь помітно здригається.

— Їж, поки гаряче, — тітка ляпнула «живого» м'яса Матвійкові у тарілку. Потім принесла миску зеленого супу, схожого на калюжу харкотиння, і заходилася годувати діда.

Мама несамовито колупала стіл, зламала ніготь й стирала до крові пучки пальців. Матвійко штрикнув м’ясо виделкою, від зубців потягнулася довга липка нитка. Тато розламав безпомічну скибку хліба, покришив у тарілку, зліпив із м’якуша тугу брудну кульку, запхав до рота й почав смоктати. Муха кудись зникла. Мабуть, дядько з'їв її разом із вареником. 

Мала Діана щось гризла і мружилась, мов гієна, що розкушує кістку. Уламки молочного зуба роздирали дитині ясна. Ніхто не помітив, як вона сплюнула червону слину й розтерла об обісцяні колготки.

Дід захлинався й булькав супом. Тітка Марина нерозбірливо бурчала собі під ніс. Матвійко тихцем скинув м’ясо під стіл. Пес жадібно проковтнув його, але за хвилину виблював. Дядько Василь голосно плямкав і пирскав слиною. Мала Діана щось шукала в горлі, запхавши половину долоні до рота. Пес передумав і знову зжер те саме м’ясо. 

Матвійко вовтузився на стільці, намагаючись відволіктись телефоном. Раптом у стрічці з'явилося знайоме відео сестри. Інна усміхалася, махала рукою, а потім завмерла. Її очі стали суцільними чорними дірами, а вуста розтягнулись у німому крику. Вона нахилилась і щось прошепотіла. Матвійко здригнувся, але відмотав відео назад і підкрутив гучність. «Я пам'ятаю, де ти мене закопав», — гримнуло з динаміка. Хлопчик заверещав і відкинув телефон. Той плюхнувся у миску макаронів-аскарид і повільно втонув.

За столом стало тихо. Тільки муха знову задзижчала... тепер уже десь всередині дядька Василя.