Meat

Сморід протухлих яєць змішався з запахом диму та гнилі. Вкрита лишаями собака мʼясника кволо гризла кістку. Жінка навпроти чекала моменту, щоб накинутись на пса, але боязко зиркала на важкий тесак господаря лавки. Останню птицю тут продали ще пів року тому. М’ясо пернатих стало рідкістю — пташиний мор викосив зграї ще восени. Ті, що вижили, розносили лише трупну отруту. З’їсти таку птицю означало вихаркати власні легені вже до ранку. У щілинах між вкритим слизом камінням текли нечистоти, густі та багряні від крові. Здавалось, що серед усього міста це був єдиний куток, де досі вирувало життя.

Сьогодні торгував лише один прилавок. Люди мовчки сунули до товстого волохатого мʼясника. Той, обпершись об рукоятку тесака, колупався в зубах. Недалеко від його прилавка лежала брудна купа лахміття, яка ще вранці була людиною.

— Прибери його звідси! — гримнув господар помічника.

— Доплатите?

— Премію видам! Викинеш — ставай за прилавок, мені ще свіжину розробляти.

Він почухав пузо, витер піт брудною ганчіркою і взяв інструмент. Мʼясо. Молоде, свіже. Сьогоднішнє. Він омив лезо залишками іржавої води з бака. Голову залишив наостанок. Спочатку спустив кров — тепла, вʼязка рідина з масним блиском стікала в металеву ванну. Чудово підійде для кровʼянки, аби тільки не згорнулася. Далі – шкіра. Тут потрібна точність, щоб зберегти її первісний колір та еластичність. Багатії платять шалені гроші, щоб обтягувати нею меблі. У повітрі поплив гіркий запах паленої курки.

Найважливіше — зняти шкіру так, щоб не пошкодити дорогоцінну мʼякоть. Яскраво-червона, з тонкими прожилками жиру, ще тепла на дотик. Чудовий товар. Стопи, кисті, суглоби — на бульйон. На зрізах кістки лисніли білим. Мізинець чоловік відрубав окремо — поклав у ящик, як сувенір. Далі — справа техніки. Стегна, литки, сідниці — еліта. Язик, печінка — для гурманів. Інше — для бідноти.

Він згадав про спецзамовлення. Щоки. Йому не довелось докладати зусиль, щоб відкрити маленький рот, але рука зісковзнула — нижня щелепа гучно хруснула. Мʼясник вилаявся. Поспіхом вирізав ніжні клапті рожевої слизової. Уламок зуба відскочив на стіл і прилип до вологої вирізки зі стегна. Він не помітив. Лишилося підсолоти.

Біля прилавка скупчилась черга. Розпитували, нюхали мʼясо, давали гроші, йшли додому. Худорлява жінка у пожовклому платті зробила нечувану покупку — вирізку зі стегна та спини. Господар навіть кинув зверху хрящів з кістками. За цей пакунок вона віддала все: золотий годинник чоловіка. Між ланками браслета ще темніла запечена кров.

Вечоріло. Жінка йшла німим містом, міцно притискаючи покупку до грудей, наче немовля. На площі догорали руїни храму. Злісні крики ворон та клацання крил різали вуха. Рік тому священники зачинились за високою брамою, як тільки ситуація почала погіршуватися. Вони думали, що запаси та стіни їх врятують. Але голод перетворює людей на звірів. З церковників зняли живцем шкіру, повідрізали язики та насадили на палі вниз головами. Тепер ворони жерли їхні перекошені обличчя. Вона відвернулася від храму, де повітря досі тхнуло обвугленими тілами, і чимдуж побігла вузькими вулицями. Тільки за зачиненими дверима власної оселі змогла видихнути.

Удома на неї чекали двоє доньок. Худі, з червоними виразками на обличчі, хоча і зі здоровим румʼянцем на щоках. Жінка кинула стару картоплю в казан, додала три шматки мʼяса і ложку жиру. Кухню заповнив солодкуватий запах, до якого вони вже звикли.

Вечеря. Тушкована на людському жирі картопля зі стегном. Матір сказала донькам, що це свинина. Брехня, але все ж краще, аніж помирати з голоду.

— Мамо, у мене випав зуб! — вигукнула молодша, простягаючи маленьку білу перлину.

— У братика теж випадали зуби? — запитала старша, розжовуючи мʼякоть.

Жінка завмерла. Вона повільно прощупала ясна доньки — усі зуби були на місці. Подивилася на тарілку. Поруч з обгризеним стегном лежав уламок молочного зуба. Зуб, що прилип до мʼяса ще в лавці.