Ялиця

— Нагадайте, на що ми сперечалися?

— На вашого песика, пане К., невже забули?

— О, мій любий П., якби ж то мав вашу пам’ять. До речі, куди дівся наш Н.?

 Стояв базарний гамір. Н. у натовпі інших панів не було видно. Присутні мали на собі чорний одяг без жодних написів. У центрі на дерев’яній підставці височіло опудало кабана, а над дверима — голова лося без очей. Також у кожному куті зали сиділа сова. 

— Пане П., пошукайте нашого товариша, мої старечі ноги втомилися.

Чоловік покинув шумливу залу і піднявся на другий поверх, де розташовувалися спальні. Він без стуку зайшов до однієї з кімнат.

— Пане Н., невже вам бракує молитовні, яку вам збудував Батько Господар?

Шпакуватий стояв на колінах перед іконами святих. Перед тим, як піднятися, він затрусився, ніби обірвав зв’язок.

— Батько Господар не знає Бога. У тій молитовні смердить потом і шльондрами.

На підлозі лежала шкура вовка.

— Ви отримали сили? Ми от-от почнемо.

— БГ приїхав?

— У нього справи в столиці, кажуть, кредит не дають. 

— Як не ці, то інші.

Вони спустилися донизу. У залі було тихо — їх уже зачекалися. Пан К. стояв на підмостку, тримаючи кришталевий келих.

— Нарешті товариші повернулися. Що ж, без зайвих слів, ми й так запізнюємося: двадцять третій сезон полювання клубу «Ялиці» оголошую відкритим. Свою чергу всі знають. Нехай переможе найсильніший! Ми вціліли, хоч стоїмо поза законом!

— Ми вціліли! — в унісон загорлало кількадесят чоловіків. — Батько наш Господар з цим допоміг! 

Кілька панів, разом з П. та Н., покинули мисливський будинок. Їх супроводжували завзяті оплески й розкрилений свист. Вони пройшли кілька метрів лісом й опинилися на галявині. Сонце майже сідало. На кількох деревах висіли білосніжні камери.

— Скільки плануєте? — запитав Н.

— П’ять, а ви? — відповів П.

— Вісім. 

Вони потисли руки й розійшлися в різні сторони. Поки П. блукав лісом, звіддаля долинуло кілька пострілів. Н. любить кулею в рот завершувати справу. Огидний тип, ще й церкву свою має.

 Праворуч заворушилися кущі. Він дістав томагавк. Краплі поту стікали хребтом донизу, а в грудях пекло. Це перший в цьому році. П. облизав губи і рушив у зарості.

Не встиг він відсунути галуззя, як на нього стрибнуло щось обшерхле, вибивши сокирку.

Перший удар був у щоку, другий — в зуби, однак звірину навмисно не годують п’ять днів, щоб тельбатим членам клубу полювання давалося легше. Пан П. оклигав і вперіщив у ребра голого чоловіка.

Поки той не утік, П. хутко притиснув берцями кощаве плече і з хрускотом викрутив ліктьовий суглоб. Кістка напнула шкіру. Відтак він перейшов до другої руки. Чоловік відбивався, тож, аби не гаяти часу, П. відрубав сокиркою половину долоні. Пальці засмикалися, коли вже не належали звірині.

Добре, що їм надягають кляпи, інакше б верещав, як різаний. Поки чоловік плакав і обсмоктував пластиковий кляп, пан П. причавив підошвою поморщену калитку. 

— Ти хто у нас, — на грудях маркером було написано: «#3. Журналіст» — Гм, думав щось цікавіше.

Тримаючи чоловіка, він спокійно дістав з кишені ложку і ножиці. 

— Друже, якби ти відбивався, я б тебе, певно, скальпував, чи, може, б трахнув чимось, а так… 

Звірина вп’ялася у нього оскаженілим поглядом, але П. не зважав. Він стиснув його підборіддя, щоб знерухомити.

— Ти мені добро, ну і я тобі те ж. Так пан Н. каже, а він — набожна людина.

Холодна металева ложка з чавканням увійшла вглиб очниці, ковзаючи по слизькому яблуку. П. відчув, як край ложки скребнув очну кістку. Звірина захлиналася власною слиною. Кляп не давав вдихнути на повні груди, тому вона черпала кисень носом.

Ложка тримала око, проте все ще в орбіті, адже кілька міцних, мов дроти, нервів й м’зи не відпускали його. Чоловік вив охриплим голосом, зиркаючи цілим оком на рухи мисливця. П. підняв на сантиметр яблуко і маленькими ножицями почав різати нервові волокна. Кров заструменіла обличчям. За мить звірина здригнулася і обм’якла. П. задумався, чи боляче це. Колись і він може тікати, а не доганяти, якщо, звісно, буде на те воля Батька Господаря.

Він покрутив закривавлене, обплетене судинами око. Райдужка була сиза. Насамкінець завернув трофей у целофан, як дрібного кальмара, і помахав у камеру, що висіла на дереві.

Здається, наступною буде жінка.