Хустка

Ліжко змокло від поту і, здається, він обісцявся. Михайло зліг з гарячкою ще після похорону. Від горя йому ставало дедалі гірше. Іноді Оксана думала: якби захворіла вона, а не донька, чи побивався б Михайло так само сильно? Лікарі розводили руками, а свекруха порадила знахарку. Та прийшла, принесла яйце з налиплим гімном та катала чоловіку по лобу. А коли розбила, звідти витік чорний слиз.

— Підклад, — сказала напівбеззуба баба, — Дівка на смерть поробила. Коханка.

Оксана хмикнула: вона знала, що Михайло зраджував, але завжди його походеньки пробачала.

— Завагітніла лярва, — прошепотіла Оксана. — Він її покинув, а та дитини позбулася. Такий гріх на душу взяла.

— Смертю в домі пахне. Бачу, нечиста вона, дитя вона і ваше згубила. І чоловік твій помре, якщо підклад не відвести.

— Що робити?

— Слухай уважно: підеш на кладовище та розкопаєш могилу. Знайдеш всередині хустку напівзгнилу. Ти дістань її та спали. Але з кладовища не винось.

Вночі Оксана підійшла до Михайла. Він хитав головою зі сторони в сторону, бурмотів щось і час від часу розплющував очі. Жінка поцілувала його спітніле чоло, взяла лопату та пішла на кладовище. Ліхтарик з собою не взяла, повня освітлювала село, як на світанку. Тиша стояла така, що Оксана чула лише власні кроки та скрегіт лопати по асфальту. Земля на могилці ще не осіла, але квіти засохли і ніхто їх не прибирав. Оксана зібрала їх купкою, відклала в сторону і встромила лопату в землю. Вона піддавалася важко, бо днями дощило. Оксана копала, доки не вперлася в деревʼяну кришку труни, відклала лопату, опустилася на коліна, і почала розгрібати. Земля миттю забилася під нігті.

Оксана вхопилася за край кришки. Дерево було слизьке та розбухле від вологи. Після третього ривку Оксана відкрила труну. У ніс вдарив запах. Солодкувато-гнилий, ні на що не схожий. Ніби суміш тухлих яєць, аміаку й компосту. Оксана стримала блювотний позив і відкрила рот, щоб дихати.

Обличчя донечки було не впізнати. Набрякле й здуте, шкіра почорніла, губи розм’якли й розійшлися, оголивши зуби. Очі запали. Біла сукенка прилипла до роздутого живота та вкрилася потемнілими плямами. На дні труни поблискувала липка жижа.

Єдине, що лишилося — зачіска. Русяві кучері, як у Михайла. Оксана простягнула руку, щоб прибрати волосся з обличчя доньки, але пасмо відпало разом зі шматком шкіри. Оксана подивилася на волосся, що лишилося в її руці та акуратно поклала його туди, де воно лежало. Жінка ковтнула ротом повітря, ще раз оглянула тіло та помітила клапоть світлої тканини під долонькою доньки.

Шкіра злізла, ніби рукавичка, коли Оксана посунула важку руку. Жінка сіпнулась і, похитнувшись, впала іншою рукою в живіт. М'яке та мокре тіло прогнулося, приймаючи форму Оксаниного кулака, а на дно труни щось потекло. Жінка відсмикнула руку, але хустку дістала.

Тканина була масна, з прилиплим волоссям та плямами схожими на віск. Чи людські рідини. Оксана поклала хустку до кишені.

— Пробач, доню. Це для тата.

Жінка поправила сукню донечки та оглянула її останній раз. Захлопнувши кришку труни, Оксана щодуху махала лопатою, закопуючи могилу. Грудки землі розліталися та лягали нерівно. Квіти жінка розклала нашвидкуруч та побігла геть, не озираючись. Перевести подих змогла лише коли добігла з кладовища до свого будинку та осіла під деревом. «Але з кладовища не винось» — слова бабки пролунали в голові, але Оксана їх відігнала. Що може статися?

Вона викопала ямку розміром з долоню, поклала туди хустку та підпалила. Піднявся чорний дим. Смерділо паленим волоссям та плавленим воском.

Повернувшись у хату, Оксана одразу зайшла в кімнату до Михайла і, як була, в брудному одязі та сирій землі, лягла поруч. Руки не мила: чорнота ще виднілася під нігтями, а запах їхньої доньки увібрався в шкіру. Оксана поклала руку чоловікові на груди. Він дихав, а серце билося рівно й сильно.

Михайло відкрив очі і подивився на неї. А потім посміхнувся. Оксана прожила з ним дванадцять років і знала всі його посмішки, але цю побачила вперше. Вона була чужа.

— Дякую, — сказав Михайло.

Він взяв її брудну руку в свою, підніс до губ і поцілував. Оксана закрила очі. Раніше він ніколи так не робив. Але руку жінка не відсмикнула.