Задушевні посиденьки

Ох мій любий друже, ти так наполегливо шукав мене, що я просто не міг не знайти твою адресу і не почати писати цього листа. Не знаю як тебе назвати, тож у своїх листах іменуватиму Читачем. Тож поглинай кожне слово уважно, любий читачу. Я розповім тобі те, що ти так старанно видивлявся у моїх вікнах. Що так…відчайдушно хотів знайти між щілинами паркану. Але щоб тобі було цікавіше, я попрошу відкривати по одному! Це важливо) Адже коли ти отримаєш останнього листа ти зробиш усе аби зникнути з цього світу, читачу і глядачу.

За 7 днів до

Вважаю, що розповідати треба ланцюжком. Щоб ніхто не плутався і потім у листах не губився. Тому почну-у-у-у

Взагалі я котів любив. Таких пухнастих і рудих. У мене кожен тиждень був новенький кіт. І я всіх залишав собі. Інколи уявляв, що вони мої гості і казочки їм розповідав. Знаєш, я їх навіть годував і авжеж на ніч спатоньки вкладав ха-ха-ха але най! Без рими тут нам буде краще.

Та знаєш, у котів був мінус. Вони надто мовчазні.

За 6 днів до

Знаєш, любий Читачу, я взагалі лірик. Гуманіта-а-а-рій! Люблю ляси точити, але не в простій компанії. Коло мені потрібне задушевне, щоб от…тепло було і живо. Запалився я ідеєю створити таке. Знаходив особливих. Приводив їх додому. Пригощав чаєм. Чемериця робить сон глибоким. Дуже зручна річ. І тоді… вони ставали значно приємнішими співрозмовниками.

За 5 днів до

Підлога стала трохи вищою, а кроки − м’якшими. Дехто з нових друзів спочатку не ладнав із котами під дошками, але згодом вони затихли. Знаєш, Читачу, гості припиняють скаржитися на запах, коли самі стають його джерелом. Тепер я ходжу по теплій, податливій поверхні, і мені здається, що дім вдячно зітхає під моїми босими ногами.

За 4 дні до

Мій дім нарешті наповнився душами! Я відчуваю себе митцем який нарешті відтворив те, чого прагнув. От прикладу вухо ді стіни. А там не протяг…ні-і-і…серцебиття. Десятки серцебиттів які перетворились на особистий звук мого милого дому. Оббивка дивана стала дивно схожою на шовковисту шкіру. Все навколо дихає разом зі мною. Я більше не один.

За 3 дні до

Сьогодні вночі підлога шепотіла моє ім’я. Я відчував, як крізь щілини паркету чиїсь пальці намагалися лоскотати мої п’яти. Це так мило! Крісла почали мігрувати кімнатою. Одне з них вранці стояло біля мого ліжка, ніби спостерігало за моїм сном. Я не караю їх за це. Кожному потрібна дещиця свободи, навіть якщо ти частина інтер’єру.

За 2 дні до

На стінах з’явилися вологі плями кольору гнилої вишні. Гості з горища дуже заповзяті. Вони так хочуть оновити декор, що просочуються крізь стелю. Ті, що живуть у дивані, невдоволено хлюпають, коли на них крапає зверху. Та хоча я і не засуджую, дійсно набридає коли на голову щось ллється.

За 1 день до

Одна жіночка була надто зацікавленою. Майже як ти. Вона прийшла на крик з вікна (хтось із моїх друзів виявився нетактовним). Вона так хотіла допомогти, що я не міг не запропонувати їй посаду «душі кухні». Зараз вона в духовці. Не готується, ха-ха, авжеж ні, Читачу. Вона просто тепер частина тепла…

.

.

.

Ти думаєш, що червоні проблискові маячки під вікном і люди в білих костюмах щось змінили? Ти бачиш, як вони виносять пакунки. Руки, фрагменти облич, застиглі в усмішках голови котів… Вони розбирають мою фортецю по цеглинах. Вони розтинають мою підлогу, як черевну порожнину. Вони кажуть «жах», але вони просто не розуміють архітектури любові і тепла.

Та вони не знайшли головного. Вони не помітили, що оббивка того крісла, на якому зараз сидить слідчий, занадто сильно нагадує шкіру йому подібної істоти. І вони не знають, що я вже вибрав місце для тебе, мій Читачу.

Я бачу тебе крізь цей папір. Ти зараз здригнувся, чи не так? Не бійся. Через рік чи десять, я повернуся. Моєму новому дому знадобиться дуже терплячий і уважний фундамент. І я вже відчуваю, як твій пульс ідеально лягає в ритм моїх майбутніх стін.

До зустрічі в обіймах мого дому. Твій Автор.