Під верхнім світлом

Мій старий ненавидів «верхнє» світло. Скаржився жінці, що під ним почувається як на операційному столі. Я дитиною марила як це − бути на операційному столі? Коли холодне біле проміння випалює сітківку, а ти лежиш, випотрошений і беззахисний? Що це взагалі за звір такий, цей операційний стіл?

Хто ж знав, що мрії і думки мають здатність втілюватись у реальність…

***

Вона висіла на іржавому залізному гаку, розіп'ята, оголена й безнадійна. Безжальне люмінесцентне світло підкреслювало кожну синюшну жилку на її блідій оболонці. Гордість давно витекла з неї разом із першими літрами сукровиці, залишивши лише обм’якле м’ясо.

Він увійшов неспішно. Повітря в кімнаті було таким холодним, що кожен подих різав легені, наче бите скло. Чоловік затягнув на талії важкий прогумований фартух, заляпаний старими бурими плямами. Вона хотіла б зіщулитись, сховати сором, згорнутися калачиком, але сталь у її хребті диктувала свої правила. Вона не могла навіть здригнутися.

Крок. Ще один. Його важкий чобіт відбився від кахельних стін гулом, що вібрував у залишках її розтерзаних вух. Вона знала цей ритм. Знала, як він обирає дияволське знаряддя. Зараз він простягне руку до стійки, поводить пальцями по холодному металу, мов клятий екстрасенс, і вигукне коротке, задоволене «О!».

Вона знала: за цим звуком прийде біль. Тонкий, гарячий, він заповзе під шкіру, вириваючи з м’ясом голос і свідомість. Колись, поки ще мала чим дивитись, вона зазирала йому в зіниці, сподіваючись побачити там хоча б тінь жалю. Даремно. Навіть тоді, коли її старий, з яким вона провела п’ять років, зв’язав її кінцівки, ігноруючи нелюдський вереск, у тих очах була лише порожнеча. А потім очі затягнуло білястою плівкою, крізь яку пробивалося лише це кляте стерильне світло.

− О… − видихнув він. Світ обірвався.

Лезо − тонке, підступне, ідеально наточене увійшло під епідерміс. Вона чула вологий звук розривання тканин. Чоловік знімав її шкіру довгими, майже ніжними смугами. Вона чула, як власні шматочки з ляскотом падають на закривавлену підлогу. Дрібні росинки крові виступали на оголених м’язах, збиралися в огрядні краплі й падали вниз. Він розвозив ці калюжі чоботами, малюючи на підлозі химерні ритуальні кола з її юшки.

Вивернувши шкіру, він вгризся ножем глибше. Сталь скреготіла по кістках, розрізаючи хрящі з гидким хрускотом. Плоть чинила опір, стискалася навколо леза, наче намагалася виштовхнути загарбника, але він заповзято відривав шматок за шматочком. Коли тесак торкнувся грудини, роблячи неспішні надрізи з боків, вона відчула, як величезний масив тіла відділяється від основи. Це був пік. Межа, за якою свідомість перетворюється на пересмажений шум. Якби вона мала легені, вона б виплюнула весь цей жах останнім криком.

Він видер грудну клітку одним різким рухом, даючи духу нарешті покинути цю м’ясну тюрму. Більше туша не думала.

− Галюш! − крикнув чоловік, перехоплюючи важкий шмат парної плоті зручніше. − Готуй цінник! Я грудинку розібрав.

Він штовхнув важкі двері холодильника, виходячи в тепле приміщення магазину, і з гуркотом кинув окривавлений шматок на дубову дошку.

− Дивись, яка сьогодні свіжа, − витер він заляпане обличчя рукавом. − Прямо наче по живій різав. Клієнти з руками відірвуть.

Галя підійшла, витираючи жирні пальці об брудний кухонний рушник. Вона байдужо ткнула пальцем у рожевий край відрізаної плоті, перевіряючи її температуру.

− Добра телиця була, − кивнула вона, виводячи маркером цифри на пластиковій табличці. − М’яка така. Добре вигодували на фермі.

Вона встромила гострий шип цінника прямо в те місце, де ще хвилину тому пульсував примарний біль свідомості. Чоловік зняв фартух, під яким його сорочка просякла важким, солодкуватим запахом скотини. Він підійшов до вимикача і клацнув ним.

Холодне люмінесцентне світло, яке вона так зненавиділа, здригнулося і згасло, занурюючи обробну кімнату в милосердну темряву. Тепер на «операційному столі» панувала тиша.

А за скляними дверима магазину вже збиралася черга. Люди переминалися з ноги на ногу, стискаючи в руках порожні пакети. Вони прийшли по свою частку. Вони хотіли спробувати її на смак, розібрати на волокна, прожувати й перетравити, навіть не здогадуючись, що разом із соковитою грудинкою вони купують і її останній, німий спогад про біле світло і несамовитий біль.