Онучка

Дарка, а точніше головний бухгалтер Дарина Степанівна Дутка, навіювала страх не лише на співробітників, а й усіх, хто траплявся у її житті. Ні не подумайте, що у неї була страхітлива зовнішність, навпаки, вона виглядала дуже привабливою і молодшою за свої роки. Однак, її холодний і суворий погляд міг увести вас у такий ступор, паралізувати вашу нервову систему, що навіть укус гадюки здавався б вам дитячим белькотінням.

Хоча, якщо їй дуже потрібно було справити гарне враження на керівництво компанії, вона ставала душею компанії. Після таких перформансів ніби якась невидима п’явка виссала із нею усю життєву енергію.

Сорокарічна молодиця давала раду сама усьому, хоча і жила з батьками. Вона виглядала безстрашною і навіть із початком війни у країні відчувала, що не має страху смерті. Вона щиро вважала, що у житті є страшніші речі, аніж смерть. Дарку не можна було б назвати ортодоксальною християнкою, але вона щиро вірила у Бога. Проте, вірила також, що сусідка може зурочити її, а бабуся – прокласти. Це ще один приклад поєднання непоєднуваного у Дарці.

Змалку Дарці здавалося, що вона відчуває невидиму присутність зла. Хоча навчання, а потім здавалося нескінченна робота з цифрами притупили це почуття. І вона гадала, що це була дитяча боязнь після перегляду фільму жахів чи прочитання книги про вампірів. З часом це відчуття розвіялося у міру дорослішання Дарини.

Однак, зі смертю бабусі у Дарки знову заявилося панічне почуття страху. У селі ходив поголос, що бабця Дарини була відьмою-самоучкою. Вона нібито замолоду намагалася сподобатися Дарчиному дідові, але той уже готувався до заручин з іншою. Тоді бабця приворожила коханого, провівши сумнівний ритуал на сільському цвинтарі о півночі. Одні казали, що вона воском скріпила свою і коханого фотографію та закопала на чиїйсь могилі, інші – що викликала самого чорта та присягнулася власною кров’ю служити йому. Так чи інакше ритуал подіяв і хлопець (Дарчин дідо) залишив вагітну дівчину і одружився на Дарчиній бабці. Щасливим такий шлюб не був, дідусь постійно пив і зраджував її, а після таких загулів знову повертався. Так тривало до його смерті: не міг жит з нею і не міг піти.

Однак, і бабця Дарини постійно боялася залишатися на самоті, ніколи не гасила світла уночі та стала дуже набожною. Кожного тижня вона сповідалася у сільського священника, хоча і сповіддю це було важко назвати – просто жалілася на своє життя. Дарку бабця не любила, хоча їй до вподоби було знущатися із неї. Якось йдучи з малою онучкою по сільській дорозі, вона сказала Дарці6 «Якщо зараз на зіб’є машина на смерть, за тобою більше плакатимуть, ніж за мною». Після цього Дарка не хотіла залишатися із бабцею на одинці. Тому для цього хорошими були усі засоби.

Дарина поїхала на похорон бабці, хоча довелося зібрати усю свою сміливість, щоб підійти до відкритої труни і помолитися. Дарку не залишало відчуття, що бабця відкриє очі і затягне її до труни замість себе. Жінка втішала себе, що це лише вигадки і її нелюбов до похоронів. Але, насправді, спрацьовував інший аргумент – навколо багато людей, тому нічого поганого трапитися із нею не може.

Після приготувань до поминків, а це було десь біля одинадцятої вечора, людей у хаті ставало менше, а страх у грудях Дарки розростався старою крислатою грушею. Вона постійно чула кроки попід хатою, та боялася виглянути у вікно, щоб щось темне не вхопило її не затягло у забуття. Двері постійно рипіли, хоча Дарина не бачила, щоб хтось заходи чи виходив. Зненацька посеред ночі почали вити пси. Дарина уже не знала, чи це вигадки її страхітливої уяви чи це відбувається насправді.

На наступний день бабусю таки похоронили і усі присутні на похороні полегшено перевели подих. Усі бачили, як після закриття труни священник постукав по чотирьох кутах труни хрестом. Це виглядало, ніби він у труні запечатав зло навіки. Дарина повернулася із батьками додому. Однак, тепер їй удень і уночі здавалося, що за нею хтось ходить, хтось слідкує. На дев’ятий день після смерті бабці вона виглядала, ніби з хреста знята. Уночі цього дня до кімнати Дарини крізь вікно зайшла чорна мара. Дарина прокинулася і побачила, як мара розтуляє їй рота, щоб заволодіти її тілом, шепочучи: «Навіщо тобі життя, нікчемна онучко?! Я заплатила за твоє життя».