Гладіатор

Він пручається, коли вони тягнуть Його на ринг всередині Клітки.

Ехо тисячі голосів дзвенить у вухах, ніби грім; радісний свист і улюлюкання тривожною сиреною віддають наказ, і Він виривається та виє. Гарчить загнаним вовком, коли всі спроби провалюються. Вони сильніші — завжди були — та без бою Він не здасться.

Його відразу засліплює розжарене сонце холодне сяйво світлодіодних ламп: воно врізається в очі гострою пилкою і запалює вогник мігрені десь всередині черепної коробки. Знайомий шал туманить зір незвичайно швидко, і з глибин свідомості гарчить люта думка: те, чим його накачали в цей раз, було особливо сильним.

Піт котиться градом від нестерпної спеки, але гаряче повітря — ніщо, як порівняти з його жагою убивати. Він реве, здіймаючи гладіус у повітря, і публіка амфітеатру реве свою любов у відповідь. Він — Чемпіон.

Всього забагато, світло заяскраве, пісок загарячий, крики заголосні, чому світло так ріже очі…

М'який жіночий голос сопілкою проривається крізь важкий шум, і біль на секунду стихає від заспокійливої колискової. Вона — все хороше, що у Нього залишилося. Вона клапоть неба посеред бетону та тінь на очах у світі болючого блиску ламп.

Він повинен повернутися до неї.

Навпроти виводять Іншого — скелю м'язів та жорстокості — сумну пародію на життя. Шрами та запалені набухлі рани від батога помережили його тіло, невпевнено закрите руками і рештками гордості. Колись Інший був грізним ворогом, та не зараз. Його віддана публіка свистить і виє. Інший здригається від холоду.

Звуки екстатичного залу вибухають болем за скронями.

Чемпіон вищирюється. Зброя в його руках співає.

З колонок гримить різкий звук. Світ за межами Клітки розчиняється.

Тупіт ніг відстукують останні хвилин життя супротивника, коли Чемпіон мчить на нього в атаці. Болючі вдихи жаркого повітря, величне сонячне світло та його жага ведуть його руку так, ніби сам Геракл стоїть за Чемпіоновою спиною.

Суперник стає в захисну стійку, здіймаючи свій гладіус.

Чемпіон зло осміхається та підіймає зброю. Світ затримує дихання.

В останню секунду він випускає з рук гладіус і пірнає в сторону, одним рухом вибиваючи зброю суперника на пісок. Він атакує кулаками, трощачи ребра та зуби; дубасить куди може дістати. Він упивається болісними стогонами під ним і б’є,

і б’є,

і б’є,

і б’є,

і кров верещить, і суперник хрипить, і кістки тріскають, коли він б’є в череп, в печінку, в криваве багно рук і лиця. Він дере пітливу плоть нігтями, проламує грудну клітку і кусає м’ясо, поки кров не наповнює рота.

Шал біжить його венами.

Шакаляче виття виривається з його горла непоміченим. Свист десь збоку тільки дратує. Він ще не закінчив: місиво хрящів й мізків під ним навіть на дещицю не полегшили лють.

Він продовжує бити.

Раптом крізь какофонію звуків пробивається сопілка, і Чемпіон зупиняється. Точно. Його дружина.

Він повільно встає та іде геть. Його ніхто не зупиняє.

Он і стоїть прекрасна любляча Вона — і простягає свої руки до нього. Чемпіон не гає часу. Його руки мандрують її гнучким тілом, її персами і ногами. Її губи знаходять його, і Чемпіон навалюється на неї, кожною клітинкою тіла відчуваючи як вона звивається під вагою його тіла. Вона тягнеться до нього, шепочучи його ім’я.

Далі він розчиняється у доторках, стогонах і криках, аж поки пітьма не забирає його геть.

Коли Він прокидається і відчуває вистиглу плоть під собою, то на секунду думає, що втратив свідомість у Клітці. Голова починає боліти миттєво. Холод просочується в кістки. Чоловік повільно перекочується, обводячи очима кімнатку.

Він у Вольєрі, розуміє Він. Його руки до сих пір покриті кіркою засохшої крові. Збиті кісточки на кулаках починають боліти, і до них доєднується розбитий ніс. Мігрень тривожно пульсує в такт нестримним думкам. Він обережно переводить погляд на людину, з якої сповз.

На Її брудних щоках світлі доріжки висохлих сліз, на голому тілі синяки, а на шиї — червонясті сліди. З рота долі звисає розпухлий язик, ніби мертвий щур.

Мозок намагається розбачити ці пусті очі.

Він відчуває кислу жовч, що підкотила до горла. Через секунду чоловіка вже вивертає на брудний бетон. Він здригається, коли скошує погляд і бачить бризки блювотиння на русявих локонах. Там, у тиші й темряві, Він л

 а     м

а      

 є

        т   ь

с

        я.

В наступний раз Чемпіон виходить на арену сам.