Дім Плюшкіна

У жарку погоду дім нагадував маленьке пекло. Якби хтось сторонній зайшов в одну з тих кімнат, він би ніколи не вибрався звідти. Потонув би у нечистотах. Та саму хазяйку цієї оселі дім не міг поглинути, бо вона сама його створила. Знала все до найменшої дрібниці. Кожен папірець лежав на своєму місці і рухався своєю волею.

Чужинець сказав би, що цей будинок — вигрібна яма. Всюди давні відходи, які вже встигли зогнити чи не сто разів. Мухи, пліснява, жир, щурі, рідкі нечистоти — все це могло стати їй в нагоді, щоб вижити.

Зараз їй було необхідно знайти більше речей, бо їх ніколи не достатньо. Вона порпалася у смітниках до глупої ночі, доки не знайшла те, чого так потребувала. В душі її співала радість, тілом сповзав піт. Вона несла в руках горнятко протухлої, слизької їжі, оберемок газет і дохлу, закляклу мишу.

Та якби вона поглянула назад, то могла б побачити чоловіка у чорному каптурі, який вийшов на полювання. Він тримав руки в кишенях, ледь стримуючи збудження. Йшов за нею обережно, точно як хижак за здобиччю. Бачив її силует у пітьмі, ледь стримуючи в собі звіра, який би вже давно накинувся на неї. Чоловік слухав її важкі кроки, дихання. Єдине, що йому не подобалося — запах. Його від нього нудило.

Жінка зайшла у дім, міцно притискаючи знахідку до запалих грудей. Всередині було тихо й темно, та вона знала, як ступати, щоб не зачепити жодну з речей.

Він одразу зрозумів: це дім самотньої жінки. Нова хвиля приємних відчуттів пройшла тілом чоловіка, рука спустилася вниз, щоб торкнутися себе. Дихання вирвалося з рота, в ніс ударив запах власного подиху, який ще пам’ятав нещодавню блювоту. На якусь мить його знову мало не знудило.

Вдихнувши свіжого повітря, він знову відчув той самий запах, що йшов від жінки. Чоловік запхав руку в пах, вийняв і притулив до носа.

Стало краще. Тепер він мав зрозуміти, як потрапити в дім.

Двері були відчинені. Коли він відкрив їх повністю, то очманів від побаченого. Його одразу гучно вирвало на купку лахміття.

Вся радість від легкої здобичі минулася, та навіть після такого він не хотів відступати. Коли знайшов жінку, вона стояла навпочіпки і щось їла. Це був той самий момент, коли він мав її взяти. 

Та щось у грудях чоловіка сколихнулося. Відраза до цієї подоби жіночого роду. Чи це жінка, чи потвора в людській подобі?

Він насмілився, ступив крок до неї, різко схопив за шию і притиснув до підлоги. Вороття вже не було. Він закінчить почате. 

Доки вона верескливо щось пищала, він зняв із неї дрантя, а за мить — і свої штани. Грубим ривком увійшов у її піхву, чіпляючись за її шкіру пальцями, зубами — за волосся, роздираючи все до кривавих слідів.

— Замовкни, дурепо! — сичав їй на вухо, таранячи її швидкими порухами. Щось слизьке пристало до його ноги. Щось бігало по тілу, капало на щоки. Чоловік не зупинявся, повністю занурившись у процес. Коли кінчив, гучно загарчав і плюнув жінці на голову. На її статевих губах залишився його білий слід із домішкою з її крові. Та скиглила, розтягнувшись на підлозі, як дохла сука.

— Мої речі... — шепотіла собі під ніс. Все було розкидане. .

Чоловік знову плюнув, підтягнув штани і вибіг. Згодом йому стало зле: він був увесь у лайні, зі слідами мишачих зубів на тілі.

Жінка плакала, кричала, завивала, лежачи між своїми зібраними скарбами. Її потворне голе тіло вигиналося, як перерізаний лопатою дощовий черв’як.

Протягом місяців її черево розтягувалося іншим тілом. Воно рухалося, штовхалося, згодом — захотіло вийти назовні.

Жінка затиснула свій сухий язик між зубами, заціпенівши у німій агонії. Народження дитини — це ніби в тебе водночас ламаються всі кістки. Піхва розширюється, і вилазить голова, вкрита кров’яними згустками. Вона всіма силами хотіла вибрати це з себе.. Вхопивши наріст що йшов з неї, жінка витягувала його, судомно розвівши ноги. Її нігті роздирали маленьке тільце, кривдячи. Воно кричало. Гучно, пронизливо — разом із нею

Жінка вхопила його за ноги і якусь мить просто дивилася, важко вдихаючи й видихаючи. Їй не подобалася ця річ, яка ворушилася. Яка завдала їй такого нестерпного болю. Вона вирішила позбутися її. Тож, однієї тихої ночі, вона винесла немовля на смітник, де йому й було місце.