Родина

Мати змішує свою темну кров і живу кров батька. Вона мастить моє чоло та щоки. Я відчуваю солодкавий аромат і металевий присмак — фиркаю і невдоволено кривлю губи. Мати обдивляється мене:  

— Невдовзі це скінчиться, — вона повертається до брата, щоб продовжити обряд помазання, — і ти зможеш прикликати, а поки що…  

Тіні не заберуть вас.  

Батько стукає у двері:  

— Подорожня.  

Мати наносить кров’яний слиз нам на груди, долоні, стопи.  

— Гаразд, — рука зупиняється, блискуча крапля летить донизу. Її голос помітно тремтить: — Запроси до хати.  

Мати вишкрібає з дна залишки темно-вишневої гущі — мастить віконні рами, одвірки кімнати.  

* * *

Жінка втомлено прихиляється до стіни і проситься на ночівлю.

Мати замислюється, тре руки ганчіркою, але кров залишається подекуди на шкірі та під нігтями.

Немовля вовтузиться і схлипує.  

Ма підходить ближче. Прибирає пасмо чорного волосся за вухо. Нахиляється, придивляється, торкається губами, вдихає запах дитини, непомітно ковзає язиком по шкірі.  

Батько подається вперед, хоче щось сказати, але хитає головою і мовчить.  

— Приготуй місце у хліву, — каже вона  чоловікові. Потім звертається до гості: — Діти захворіли, тому краще ночуй біля скотини…  

Ма простягає руки, подорожня вагається, але дає дитину. Господиня не зводить очей з чоловіка і нахабно, брудними руками, гладить малого по голові. Дитина заспокоюється.

Батько смикає бороду і прислухається до гості. Та, наче несповна розуму, щось бурмоче під носа і пряде очима.  

— Повня! — голос жінки зривається на крик. — Сьогодні ж повня!  

— Тому в хліву, — говорить, наче ножем ріже. — Я не відаю, хто ти і чому зараз тут? Може ти…  

— Не могла залишитись, — вона витирає сльози і твердо говорить: — Ми повернемось.  

— Не пустять, — зауважує Ма.  

— В місті буде безпечно, — жінка ніби не чує.  

— Сюди теж не прийдуть — ми псів спускаємо, а самі на варту стаємо. Повір, ми знаємо, як бути з Місячними Тінями.  

Молода жінка ніжно дивиться на дитину, з огидою на нас замурзаних і на брудні руки Ма, але погоджується.  

Братик смикає мене за одяг. Я притримую його руку і не відповідаю, бо собак у нас зроду не було.

* * *

Відхиляю дошку і через дірку прослизаю до хліва. Смердить гноєм і прілим сіном. Я тихо лізу у сінник. Жевріють лампи. Тьмяне світло ледь освітлює приміщення. 

Подорожня примостилася біля стіни. Вона розгублено озирається. Не спить, заколисує дитину і бурмоче. Я прислухаюся - молиться. Не допоможе.

Я боюся, але ж батьки на варті, і все буде гаразд.

* * *

Два силуети, загорнуті в мерехтливі тіні, з’являються з темних кутків. Зупиняються, випромінюють хвилю страху навколо. Все завмирає: жінка з немовлям, худоба, цвіркуни і навіть тужливий вітер. Тіні йдуть-пливуть до подорожньої, а та лише нажахано дивиться й не рухається. Одна тінь вириває дитину з рук матері, а інша - чирк - перерізає жінці горло і присмоктується до рани. П'є, захлинаючись кров’ю.

Тінь повільно наближається, піднімає голову. Я мовчу, не дихаю, лише тремтять коліна і серце гуркотить. Кров помазання захистить мене. До горла підступає болюча грудка, на очі навертаються сльози - таке знайоме-незнайоме лице, таке безжально рідне. Підходить друга тінь. Гарчить, але ловить запах ритуальної крові і вдоволено шкірить зуби.

Вони схиляють голови одне до одного, торкаються вустами.

* * *

Я чую нерозбірливий шепіт - мінливі тіні покидають тіла. Труп перекочують на обробні дошки. Ма з немовлям стоїть поруч. Батько оселком править ножа - чирк-вжить, чирк-вжить. Одним рухом він зрізає одяг. Знаходить з'єднання між шийними хребцями - тріск - голова окремо. З насолодою злизує з леза криваво-жовту рідину. Притримує долонею шкіру й розтинає труп від шиї до лобка. Рука змією ковзає під грудину. Шукає, смикає, ніби коріння обриває і, з чваканням, дістає темно-червоне, обвите венами, вологе серце. Воно смикається, плюється кривавим згустком. Батько облизує руку і простягає серце дружині. Ма відкушує теплий шматок, жує, блаженно посміхається. Дістає криваво-сіру вологу грудочку і підносить до рота немовляти. Малий жадібно смокче, наче це материнське молоко.

— Причастя, - шепоче Ма. - Вітаю у родині.  

Вона лагідно посміхається і наспівує колискову.  

* * * 

На сніданок печеня з картоплею та грибами. Мене нудить, але я стримуюсь.  

Ма гойдає дитину і говорить з нами:  

— Тільки нещодавно вас колихала, а тепер братика. Все повторюється. Батьки - діти… - малий вовтузиться і хлипає. - Ну-ну, не плач, ти вже нашої крові. Ми - сім’я.  

Мати впивається в мене очима:  

 — Так, доню моя?  

Рука тремтить, але я наколюю виделкою шматочок м’яса…