Сніданниця

— У тебе така гарна кухня! — рудоволоса дівчина зачаровано провела пучками пальців по гладкій мармуровій стільниці. — Але ножі тупуваті! Нічого, це легко виправити.

Вона обперлася ліктем на стільницю поруч із плетеним кошиком, вміст якого сховано під білим рушником, і кілька разів провела точильним каменем по лезу. Перевірила гостроту.

— Чудово! — Дівчина перевела погляд вдалину. — Знаєш, раніше родичі нареченої завжди на ранок після весілля навідували молодят? Кажуть, щоб принести сніданок і побажати щастя, але, думаю, вони перевіряли, як чоловік поводився з дружиною.

З кутка пролунало негучне вовтузіння.

— Ой, та знаю я, що ти не молодий, але і я нікому не родичка. — Увімкнувши газ під каструлею з водою, вона вийшла з-за кухонного острова. — Хочеш почути іншу цікавинку? Якщо поросятко вчасно не «почистити», то потім від кабана тхнутиме.

Дівчина зупинилася за крок до босих чоловічих ступень і кілька разів втягнула носом, принюхуючись.

— А від тебе, любчику, так смердить, що й за кілометр чутно.

Її погляд пройшовся по довгих ногах у сірих спортивках, по футболці, що складалася на животі, але розтягувалася на плечах. Ковзнув підборіддям, на якому пробивалася ранкова щетина, затримався на жмутку брудної тканини в роті, далі піднявся до синіх очей. Трохи червоних. З гнівно розширеними зіницями, у глибині ворушився страх, змішаний з люттю. Хто б не розізлився, якщо, відкривши двері власного будинку, отримає порцію перцевого газу й удар по голові, а отямившись, виявить себе міцно прив’язаним до крісла?

Він замукав, намагаючись вивільнитися, але вузли не піддавалися.

— Звільню я тебе, звільню, але спочатку приготую сніданок. Що хочеш: rognons blanc чи cervevelle frite? Зготую не гірше ніж шеф у ресторані з трьома зірками Мішлен.

Вона потягнулася до кляпа, але відсмикнула руку.

— Ти не можеш відповісти, тому оберу сама. Якраз маю гарну лічилочку.

Пританцьовуючи, дівчина повернулася до кухонного острова, дістала з кошика два пластикові судки з непрозорого пластику.

— Ось це сьогодні їстиме, — на кожному слові вона вказувала пальцем на інший судок: — А — Н — Т — О — Н.

На останній літері палець вказав на судок із зеленою кришкою.

— А ти в нас, виявляється, гурман, Антоне. Замовив rognons blanc.

І не звертаючи уваги на спробу чоловіка відповісти, що він нічого й не замовляв, дівчина увімкнула улюблений плейлист на телефоні.

Неголосно наспівуючи, вона занурила пальці, обтягнуті тонкою гумою, в судок і з ледь чутним цмоканням дістала із в’язкої рідини головний інгредієнт. Промила над раковиною, не турбуючись про криваві бризки довкола. Звичним натренованим помахом ножа зробила надріз вздовж, відсунувши шкіру, вивільнила ядро. Кинувши його в окріп, повернулася до чоловіка:

— Треба вимочити в оцті, але не подобається його запах. Не турбуйся, далі все буде за рецептом.

Дівчина увімкнула конфорку під глибокою сковорідкою з олією. Дістала маленьке яєчко з каструлі, розрізала навпіл, запанірувала в борошні й спеціях та обережно опустила в олію. Подумки порахувала до семи і витягла на паперову серветку.

— Йой, — зойкнула кулінарка, перекладаючи страву на чисту тарілку. — Розпалося!

Вона зітхнула, вичавлюючи сік лимона на страву.

— Доведеться мені з’їсти некондиційне.

Дівчина вкинула до рота розламані шматочки і захрумтіла, мугикаючи від насолоди.

Чоловік завовтузився у своєму кріслі.

— Не хвилюйся, тобі теж вистачить.

Підхопивши тарілку та ножа, вона попрямувала до господаря. Витягнула кляп. Піднесла частування до рота.

— Їж!

— Пішла ти! — чоловік відвернувся.

— От упертюх, — хихотнула дівчина.

Але не він перший такий. Вхопивши його за носа, вона дочекалася, доки він спрагло не втягне повітря через рота. І разом з повітрям запхала смаколик, затулила губи долонею.

— Їж, або вдавися! — наказ прозвучав без краплини веселощів.

Кадик різко сіпнувся, коли чоловік ковтнув.

— Молодець! Тепер я тебе розв’яжу. — Але дівчина не рухалася. — От тільки... Розумієш у чому справа. Мені треба поповнити запаси. А на ринку, — вона махнула рукою назад, на судок, — такого не продають.

Вона одним рухом розрізала штани, потім білизну.

— Не пручайся, і я візьму тільки одне, інакше буде тільки гірше.

Він кричав, але його крики були солодкою музикою. Він звивався, але його корчі тільки підсилювали рішучість. Він стікав сльозами й кров’ю, але їй було байдуже. Як і йому. Раніше.

Вона отримала те, за чим прийшла, — він теж отримав свій урок.

— Тепер живи з цим.

І вона пішла, забравши свіжі інгредієнти. Для іншого сніданку. В іншому домі. Іншому господарю.