Син Священника

У свої тринадцять років я хотіла тільки одного — ходити до нашої церкви! Кожної неділі човгала туди сама. Іноді з мамою, якщо вона не мала побитого обличчя.

Того дня, як і завжди, я спостерігала за ним, сином священика. Він відмивав поцілунки з ніг Христа, ікон і рук свого батька. Під час літургії заплющував очі. Ворушив пухкими губами. Світився праведністю та любов’ю. Перегортав Євангеліє, тільки-но батько дочитував сторінку. 

Того дня, як і завжди, він відчув на собі мій погляд. Розплющив очі й підморгнув. Посмішка розтягнула рідкі вуса й борідку. Щойно помітив мою розбиту губу, насупив тонкі брови. Батько пхнув його, і той знову перегорнув сторінку. 

Вітер розвівав його довге тонке волосся й чорну рясу, коли ми хлюпали по закалюженій дорозі до моєї хатинки. Від нього пахло потом і ладаном. Його тепла рука тримала мою вологу. Тепло наповнювало мене спокоєм та обпікало унизу живота. Там жевріє і понині!

— Євочко, тобі не холодно?

Я похитала головою, обдивляючись пожмакану діряву сукню, поділ якої обліпили стиглі гранати і дзвіночки.

У моїй хаті син священника чемно роззувся та затулив носа затертим молитовником. 

Мій захеканий і спітнілий тато випнувся з кімнати в дірявих сімейках. Напозорив мене! Але посміхнувся, розсунувши ніздрі, наче пальмове гілля. Поліз обніматися до сина священника, чий хребет захрустів.

— Прибери! — велів мені тато, — А то мамка зараз зовсім без сил, — підморгнув гостю.

Я так і зробила — протерла ветхий кухонний стіл, помила склянки. Витягла надпиту банку вина. Кусень черствого хліба. 

— Причастимося? — тато вищирився.

Син священника взявся перебирати чотки.

Тато вихиляв склянку за склянкою. Бив по плечу почервонілого сина священника. Тицяв вказівним пальцем у мої груди, великий палець піднімав угору, реготав. 

— Гріховно бити дітей! — син священника торкнувся моєї розбитої губи, — Христос промовляв: А хто спокусить одного з цих малих, що вірують у Мене, то краще б такому повісити жорно млинове на шию й втопити… 

Стілець під татом тріснув, і той бухнувся. Вскочив, заволавши. «Гуп» кулаком із синюшною наколкою «S.P.Q.R.» по столу. 

Син священника поклав на стіл молитовник і накрив долонею з чотками. Розтулив рот, щоб продовжити… 

Тато вхопив ніжку стільця, що відвалилася і… «Хрясь» по кисті гостя.

Скрик оглушив мене.

Син священника плакав на підлозі, тримаючись за долоню. На ній, здавалося, тріснула шкіра. Бідолашний? Я взялася збирати бусинки з чоток, що розсіялися по масній підлозі. Навіщо? На пам’ять!

— Поп їбаний!

«Хрьоп» по коліну сина священника.

Я втекла до своєї кімнати.

Двері з хати заскрипіли. 

Я ринула до вікна.

Тато тягнув сина священника за ногу.

Той чіплявся лівицею за землю, а розбитою правицею досі втримував молитовник. 

Тато намотував на руку кінчик ременя, із здоровецькою бляхою, що я знала прегарно. Кинув хлопця біля винограду, а сам попер у сарай. 

Син священника спробував повзти геть…

Тато тут як тут! Прив’язав гостя до стовпа, що підтримував виноград.

Загриміло радіо. Мелодія заволоділа моїм тілом. 

The only one who could ever reach me 

was the son of the preacher man

Глип у вікно.

Тато взявся гатити бляхою по спині, руках, ногах сина священника.

Клаптики чорної ряси розліталися навкруги.

Руки врозтіч! Крок! Крок! Стегнами! Стегнами!

Глип у вікно. Краплі крові розліталися навкруги.

Поворот! Ногу вгору! Плечима! Плечима!

Глип у вікно. Клаптики шкіри розліталися навкруги.

Стрибок! Перекид! Грудьми! Грудьми!

Глип у вікно. Закривавлений рот сина священника розкривався, наче у риби.

The only boy who could ever teach me

was the son of the son of the preacher man.

Захеканий, як і я, тато відпочивав. А я ні! Танці ніколи мене не втомлювали.

Почервоніле тіло сина священника тремтіло, тіпалось, танцювало? Разом зі мною!

Стегнами! Грудьми! Плечима! Головою! 

Глип у вікно. Чорне, мов ряса, око, спіймало мене. Як в ті часи, у церкві, серед світла свічок за упокій. Я мала допомогти. О, так!

Sweet-lovin’ son of the preacher man

Витягла ніж із брудної посуди. Помити? А! Нема часу! Вистрибнула на вулицю. Вітер теліпав мою сукню, чорняве волосся, підштовхував до винограду. Крок. Другий… Чкурнула! Задерла ніж. І...

Штрик! Чвах! Чвірк! 

Кров струменіла на моє обличчя, волосся, сукню.

Штрик! Чвірк! Чвах!

Лизнула. Кров сина священника на смак як вино… Витріщилась на тата!

Тато посміхнувся, погладив мою липку голову і почалапав до хати, крикнувши:

— Прибери!