Сімейні традиції

Прокидатися було нестерпно: щось скрипить і запах чогось несвіжого. Коли саме вона знепритомніла? Вона точно впевнена, що не заснула. Що було напередодні? Щось дуже важливо, треба згадати.

– Олю, ти прийшла до тями? Як ти? Не лякайся, ти у підвалі, тут прохолодніше. Від спеки в тебе голова заболіла. Я принесла з собою дитячі фото Владика. Ти ж хочеш побачити його маленьким? – неприємний жіночий пісклявий голос прозвучав зовсім близько.

Дівчина озиралась навколо: все мутне і пливло, вона стримала вечерю, що просилася назовні. У неї промайнула думка: що ж вона таке з’їла або випила? Їй щось підсипали?

– Зовсім забула. Ось твої окуляри, сонечко.

– Дякую.

З окулярами повернулися ясність і чіткість. Вона лежить на дивані, який у плівці. Поруч жінка у квітастому фартухі, з великими кудрями. Можна подумати, що вона в музеї. Навколо експонати з підсвіткою за склом. Це не звичайні експонати, вона згадала.

Оля приїхала з хлопцем знайомитися з його батьками. Була смачна вечеря з незвичним м’ясом, і вона запитала рецепт. Їй зі сміхом відповіли подивитися на кухні. «Може якійсь спеції?» – встигла подумати вона.

На столі лежав труп, точніше його залишки. Деякі частини обережно, з любов’ю, розкладені по лоточках. На одному був напис: «Владику з Олею». Судячи з усього вона щойно з’їла стегно. «М’язи не жорсткі» – останнє, що подумала дівчина перед втратою свідомості.

– Ось, дивись, Владику п’ять, він вперше перерізав горло. Ми зберегли волосся на згадку, лежить у скриньці.

На фото щасливий хлопчик з величезним кривавим ножем в одній руці й відрізаній голові в іншій. А поруч батьки з  рушницями і купа усміхнених людей. «Що з ними не так?»

– А хто інші? – «треба тягнути час».

– Ти мені подобаєшся. Це родичі мого чоловіка, ох і важко далися мені їхні сімейні традиції, – засміялася мама Владика. – Але знаєш, я відкрила для себе нові рецепти і придумала свої. Ти теж знайдеш своє місце. Тут Владику вже десять, він такий творчий. Знайшов спосіб знімати шкіру, поки здобич ще жива, а потім її засолили. Він тоді мріяв стати хірургом, – замріяно продовжила жінка. – Ми ще відео знімали, хочеш подивитися?

– Залюбки, але ми ще фото не додивились. 

Оля не могла припинити дивитися на дитину зі скальпелем у руках і шматком шкіри, який торкається підлоги. Людина без шкіри, дивилася прямо у камеру. Скільки жаху було у неї в погляді. 

– Ми спочатку язик обережно видалили. Щоб не псувати синочку розваги. Потім той язик забальзамували, лежить у колбі праворуч. Стільки спогадів. Спочатку хотіли з’їсти язика, але що того язика їсти? – і знову розсміялася.

Дівчина знала, що зустрічатися з хлопцем, який не може і пари слів зв’язати про своїх колишніх, – погана ідея. Але, блядь, не настільки! Як їй вийти живою і не стати частиною сімейної колекції?  

– Щось ти не дуже зацікавлена, не хочеш стати частиною нашої сім’ї?

– Дуже хочу, просто… Дуже хочеться пити.

– Як я про це не подумала? Зараз повернуся, не сумуй.

З цими словами мама Владика залишила фото поруч і пішла нагору. Почувся скрип замка. Оля одразу піднялася на ноги. Треба все роздивитися. Вона перевірила кишені. Телефона немає, забрали.

Немає вікон, одні кості, член засушений? Чому він фіолетовий? Мабуть, з ним теж є весела і цікава історія. Колби з внутрішніми органами, локони різної довжини і кольору на стіні, наче приколоті метелики. Кляті збоченці. За всіма частинами тіл у яскравому світлі Оля не одразу помітила двері. Може, це інший вихід? З надією вона вчепилася за ручку. Відчинено.

– А ти швидко знайшла прохід у кімнату веселощів. Попередні були тупі. Замість води я приніс дещо краще.

Владик штовхнув її у темну кімнату. Дівчина звернула увагу на скляну клітку. Всередині хтось був.

– Ти або станеш частиною нашої родини і вб’єш того, хто всередині, –  він вклав їй у руку ніж, –  або станеш частиною нашого святкового сімейного столу.

Дівчина стиснула у руці ніж.