День закоханих

Кров. Мов полум’яні перли на пальцях. Кров, наче шовкові багряні рукавички. Як солодко вона пахне. Не метал, чисте золото, червоне, рідкісне. Я не дочекалася золотої обручки, проте це навіть краще. Злизую кров з долонь. Десять років веганства й от знов зірвалась. Проте ти завжди більш походив на овоч, і лишень зрідка на барана чи свиню.

В той вечір я пурхала в очікуванні його приїзду. Сьогодні наша пʼята річниця спільного життя та ще й день закоханих. Він філігранно оздоблював очікування натяками на особливість цього дня, кидав великодки, томив жаданням. Він точно зробить мені пропозицію. Сьогодні. А я здивую новиною. Він скоро стане татом, я при надії. Вже й перший знімок УЗД є. Наша маленька кровиночка.

Казковий буде вечір. Приготувала усе, що він любить: запечену курку, смажену картоплю зі шкварочками й салат помідорний з зеленою цибулькою. Нічого з цього я не їм і не люблю. Але його кохаю, все для нього.

Запалила свічки. Під малинову шовкову сукню з глибоким декольте й довгим розрізом поміж ніг нічого не одягнула. Хочу сьогодні добряче трахнути його. Хай знає, яка в нього неймовірна жінка. Нехай робить зі мною, що забажає, в будь-яких позах. Бо ж коли живіт підросте, різноманіття зникне й доведеться більше працювати ротом.

Запізнюється. Може квіти обирає. То нічого, почекаю. Минула більш ніж година в очікуванні. На дзвінки й повідомлення не відповідає. Певно за кермом. Нарешті заскрипів і клацнув замок. Двері розчахнулись і я побачила його. Біла сорочка, теракотове пальто й квіти. Величезний букет троянд. Чорних? Дивно, проте чорні троянди така рідкість. Хотів здивувати. Кохаю. Цілую, обіймаю. Смачно пахне. Але парфуми наче жіночі. Нічого. Згодом куплю йому інші.

Загадково усміхається. Їмо, п’ємо, розповідає про свій день.

А от і момент ікс. Підморгує, дістає з кишені… конверт? Я очікувала на оксамитову коробочку. Цікаво. Відкриваю, дістаю світлину.

— Що це? — зі світлини на мене шкіриться молода вродлива жінка.

— Це Настєнька, — ніжно каже він. — Ми кохаємо один одного. Але і тебе я кохаю. Вона не проти, щоб ми жили втрьох. Ти їй дуже сподобалась. Що скажеш? Крутезна новина?

Подих перехопило, у вухах дзвеніла сталь, голова пішла обертом. Взяла пляшку з вином і осушила половину дудлячи з горла. Тремор пробирав до кісток.

— Що за нахєр? — тільки й спромоглася вичавити з себе.

— Ти чого, кохана? Буде круто. Новий етап, ми ж цього хотіли, — він шкірився наче щирою усмішкою, обсмоктуючи курячу кісточку.

— Цього?!

Я знов подивилася на світлину.

— Це жарт?

Мовчить. Підіймаю погляд й бачу його синюшне бліде обличчя. Очі вибалушені. Хапає ротом повітря, тримається за горлянку.

— Кістка. Допоможи, — ледь чутно прохрипів останні слова.

Я байдуже дивлюсь на його конвульсії та на світлину. На нього та на світлину Настєньки. Дістала знімок УЗД. Наш малюк. Ні! Мій, тільки мій.

— Це єдина світлина, що варта сьогоднішнього вечора, — здається, він побачив і тепер зрозумів. — Зараз я розріжу твою брехливу горлянку, а лікарям скажу, що намагалась врятувати батька своєї ненародженої дитини. Мені повірять, а от ти вже нічого, нікому, ніколи не скажеш. Здохни, падлюка!

Він падає зі стільця й намагається повзти. Зволікаю, щоб він до кінця просмакував жах невідворотної смерті. Не втече. Дістаю з курки ніж й повільно наближаюсь.

— Не помирай, паразит. Я хочу бачити твої очі, коли ти конатимеш.

Він майже без свідомості. Сідаю зверху. Клітер пульсує від збудження, коли треться об його теплий живіт. Різкий помах. Ніж встромляється в горлянку з затримкою на долю секунди, щоб розітнути шкіру та хрящі. Яскрава кров на білій сорочці. Гарно, але мало. Тягну ніж на себе. Він з тихим поклацуванням малює криву ринву й зупиняється біля ключиць. Зіжмакую світлину гарної незнайомки й запихаю жмут в соковитий багряний отвір.

Закривавлені пальці виблискують в тремтливому полум’ї свічок. Не знала, що кров така файна й смачна. Витираю залишки об ще білі фалди його сорочки. Беру пляшку з вином, великий ковток, щоб прополоскати рота. Дивлюсь на знімок малюка, гладжу живіт:

— Все буде добре, мій маленький. Нещасний випадок. Тато помер. Шкода. Нічого-нічого. У мами є запасний татко для тебе. Завтра його порадуємо. Завтра порадуємо. Сподіваюсь, він стане гарним татком і не помре так само неочікувано й випадково. Подивимось-подивимось. Може й не помре.