Лялечка

Відчуваю, як він вислизає з мого тіла. Кілька  секунд метушіння — він підбирається ближче. І далі голос:

— Відкривай очі, сучко! Хочу, щоб ти дивилась.

Я відкриваю. Краще коритися. Я ще пам'ятаю, як одній з нас, надто гордій для цілковитої покори, Альберт в якості покарання засунув у вагіну дрель. І увімкнув.

Наді мною нависає збуджений, блискучий від вологи член сьогоднішнього клієнта, а сам він — спітнілий, задоволений — стоїть на колінах по боках від мого голого тіла.

Він починає задовольняти себе рукою. Неприємно шкіриться.

— Боїшся… Бачу по очах…

Альберт теж вважає, що по очах щось видно. Каже, що вони дзеркало душі. Певно, тому він їх нам і не виколов.

Але мені не страшно, ні. Страшно було, коли Альберт привів мене в ту велику залу, заповнену рядами ліжечок-кювет з прозорого пластику. Наче в відділенні для новонароджених у пологовому. 

Звісно, то був не пологовий. Підступивши ближче до кювети, я побачила перед собою бліде обличчя молодої жінки, а потім з жахом зрозуміла, що її запеленане в рожеву ковдру тіло, просто не могло належати дорослій людині. Вона мовчки дивилась на мене. З жалем, як мені здалося.

— Що це? — прошепотіла я, ковзаючи поглядом далі, по інших кюветах. Майже в кожній жіноче обличчя. І запеленане в яскраву ковдру страхітливо маленьке тіло…

— Це мої лялечки, — пролунав за плечем бадьорий голос Альберта. 

Він обійшов мене, схилився до жінки та взявся обережно розгортати ковдру. І я побачила те, що ховалось під нею: тіло без рук та ніг, лиш коротесенькі обрубки… Я, здавалося, забула як дихати. А Альбертові очі, коли він знову глянув на мене, сяяли натхненням.

— Скоро ти станеш однією з них.

Я кинулась до виходу, та він схопив мене за руку і, різко смикнувши, розвернув до себе.

— Пізно тікати, дорогенька. Поводься добре і я дозволю тобі обрати, що відрізати першим: твої спритні ручки, спокусливі ніжки, чи язичок.

Я обрала заїхати йому коліном по яйцях. Але він мав рацію: тікати було пізно. Позаду почулись кроки. Удар. Темрява.

Отямилась я в лікарняній палаті з дивним відчуттям непоправної втрати. На кріслі поряд сидів Альберт. Косився в бік моїх ніг і загадково посміхався. Я зрозуміла все ще до того як побачила: він зробив це. Відтяв мені ноги. 

Я кричала, билась в істериці, намагалась дотягнутися до нього, та дарма — я була прив'язана до ліжка. Альберт слухав мовчки. І лише коли я, знесилена, затихла, він кинув:

— Варто було все-таки почати з язичка…

Тугий струмінь сперми вдаряє мені в обличчя і висмикує зі спогадів. Огидна рідина затікає в ніс і я відкриваю рота, щоб вдихнути, та за мить сперма потрапляє і туди. Я намагаюсь виплюнути. Самовдоволена посмішка зникає з розчервонілого обличчя мого мучителя, він хапає мене за горло і шипить:

— Ковтай, с-стерво!

Я ковтаю. А його пальці стискають шию сильніше і в бляклих сірих очах спалахує жорстока радість, коли я починаю безпорадно смикатись. Та наступної миті він мене відпускає.  

— Живи… Хоча ти, може, й рада б здохнути, а? Але не можеш. Ти нічого не можеш. — Він нахиляється нижче. — Бо ти просто довбана, безпомічна дірка…

Він раптом плює мені в обличчя і, крекчучи та перевалюючись, злізає з ліжка. Одягається. Йде. А я тримаю ліве око замруженим — слина влучила прямо туди.

За кілька хвилин приходять доглядачі. Нянечки, як зве їх Альберт. Один береться витирати моє обличчя.

— Не можуть не нагидити, — бурмоче собі під ніс.

— Подякуй, що не насрав їй на цицьки, — підхоплює другий і вони сміються. — Чи в рота, як тій, пам'ятаєш?

Знову сміх. Мене замотують у рушник і несуть коридорами в бік ванних кімнат.

Нарешті моє тіло занурюють у теплу пінисту ванну. Один з чоловіків підтримує голову над водою, інший змиває залишки виділень і бруд. Потім мене кладуть на вже розстелену на тумбі ніжно-блакитну ковдру. Витирають. Далі підгузок, і доки чоловік прилаштовує його, палець ніби мимохіть ковзає по моїй промежині. Я напружуюсь, коли “нянечка” кидає на мене довгий погляд, та потім чую звук липучок підгузка і переводжу подих.

За п'ять хвилин мене, запеленану у блакитну ковдру, опускають у кювету. Я стискаю повіки і намагаюсь не вслухатися у приглушені, схожі на ридання звуки. Я хочу заснути. У снах я вільна. Ціла.

Я хочу заснути. 

І не прокинутись.