Сплаттерпранк

Який ше, нахрін, слатерпанк? І так з натхненням проблеми — а тут ше ці обмеження!

Василь спересердя ляснув кулаком по кухонній стільниці й присвятив кілька хвилин інсинуаціям на адресу організаторів конкурсу. Воно й не дивно, бо кілька перспективних історій, які він тривалий час виношував, геть не вписувалися в оприлюднені на сайті умови. А реченець — ой, як близько!

Шо б такого вигадати, нового і непересічного? Зараз же не вісімдесяті. «Брудний реалізм» тепер — невід’ємна частина життя.

Той проступає звідусіль — із зображень, які ледь не щохвилини розносять телеграм-канали, з теленовин, які щоранку без зупину дивиться мати, й найголовніше — з його власних думок, вчинків і безнадійних перспектив, які так яскраво зображає хвороблива, втім достоту багата уява. Й саме через свою повсюдність він здається занадто звичним і тому нездатним по-справжньому вразити будь-кого із сучасників.

—           Пофіг! Накидаю нашвидку шось бухим, потім відредагую тверезим! — пробурмотів Василь, щедрою рукою наливаючи собі «джеймсон» у засмальцовану склянку. В один мах закинув у горлянку брунатний, пекучий напій, зросивши давно вже набухлі зерна творчої наснаги, і втупився в екран ноутбука.

Шось же той Гемінґвей знає!

Поцмокав язиком, насолоджуючись післясмаком елітного, як на власні фінансові можливості, алкоголю. Чи то передсмаком неймовірної історії, яку він ось-ось увічнить у слові? Але де ще брати натхнення, як не у житті? Тим паче, що, за дивним збігом обставин, потенційне джерело його інспірації напружено сопіло за стіною.

Василь привідкрив двері й зазирнув у вітальню. У кутку, з примотаними мотузкою до чавунного радіатора руками й із заліпленим скотчем ротом, в калюжі власного обурення сидів сусід — пристаркуватий, бидлуватий мудак із сусідньої квартири.

—           Казав тобі: «Кінчай курити на балконі!» А ти — «Закрий вікно! Стули пельку!» В мене ж, трясця, астма! Я від твого курева легені до ригачки вивертаю! Матуся каже, шо одного разу так і загнутися можу!

Старий нервово засмикав руками. Паморока з його голови вже вивітрилася, й її місце зайняло чітке усвідомлення, що цього разу Василь вирішив перейти від прохань і погроз до справи.

—           Ну шо, надихнеш мене, старе пердло?

Сусід облизав зашкарублі губи і зацьковано втупився у правицю Василя, яка міцно стискала добірний шефський ніж.

—           Чув про «людей-крокодилів»? Почікаю тебе трохи — й будеш схожий на своїх пращурів, — вишкірився Василь, насолоджуючись проблисками жаху в очах старого. — Хоча ні, то для тебе занадто лайтово. А може, відчикрижити тобі ті два пальці, якими цигарку тримаєш, та встромити у пельку, як не маєш більше, чим її зайняти? Чи молоточком по пальчиках, шоб не міг нічого більше у руки взяти?

Насупившись, Василь зробив два кроки вперед. Очі старого округлилися, з-під скотчу вирвалося розпачливе мукання.

— Однак, тоді доведеться підлогу від крові відмивати! Г-м-м… Треба шось інше — бридкіше і водночас не таке брудне — придумати. А може, залити тобі засіб для миття унітазу в один із отворів, і байдуже, в який? Чи повільно підсмажити яйця запальничкою?

Уф, яка наснажлива ідея!

Старий почав нажахано волати крізь скотч і звиватися на підлозі, безуспішно намагаючись вивільнити руки. Втім, слух Василя вловлював лише енергійне мугикання в такт мунспелівській «Вампірії», звучання якої зазвичай супроводжувало прихід його натхнення.

— Ну ось і воно! — тріумфально вигукнув Василь. Відтак гидливо обмацав кишені старого і витягнув з однієї пачку цигарок і… запальничку! — Натягну тобі пакет на голову і підпалю одразу всі ці довбані смоктульки — будеш дихати смердючим димом, доки не сконаєш, а я дивитимусь на твої конвульсії і всотуватиму шепотіння Мельпомени!

Сусід миттю вкляк. З-за жаху в його очах визирнули безпорадність і відмова вірити у реальність того, що ще пів години тому на марші між поверхами здавалося якимось дурнуватим пранком, а достоту виявилося гротескним нещадним панком.

—           Васильку, привіт! Купила твоє улюблене морозиво. По знижці, уявляєш! — раптом пролунав з коридору радісний жіночий голос.

Василь зіщулився, перелякано озирнувся, різко смикнув мотузку, що зв’язувала руки сусіда, і штурхонув того у плече.

—           Підіймайся, пердло! Будеш мовчки кивати, коли я казатиму, шо ти зайшов до мене в шахи зіграти. — І вишкірився в бік коридору. — Матусю, я так за тобою скучив!

Відтак ображено позирнув на старого. Наснага, наче дика пташка, знову випурхнула з його незграбних рук. Що ж, коли мати вкладеться спати, творчий процес доведеться починати заново.

Тільки тепер Джи-пі-ті запитаю. Може, хоч він надихне мене на справжній сучасний слатерпанк?