Ця не справилась

Щоб попасти в Рай, потрібно, принаймні, мати хоча б якусь гуманність. Як шкода, що у них немає й того. Тому що сидячи перед розчленованим тілом, навряд чи хтось буде звертатись до Бога.

Ліра потрапила сюди півроку назад, коли у неї не вистачало грошей на життя. А тут дуже навіть добре платили.

Вона підійняла погляд на екран, на котрому відображалось їх наступне завдання. Що ж. Робота буде не з простих.

Вона взяла скальпель до рук, наближаючи його до гортані. Її напарник допомагав їй, тримаючи холодне тіло обома руками. Лезо легко пройшлось по тонкій шкірі вздовж всієї шиї й за нею потекла цівка крові. Проте одного проріза було недостатньо. Довелось ще раз заглибити скальпель далі у шию, щоб розрізати усе, що заважало. Кров текла по руці, але Ліра не зважала на це вже.

Дівчина привела собі у думках асоціацію, наче ріже авокадо разом з кісточкою. Здається, ніби й не важко, проте однаково хотілось просто викинути її.

В кінці кінців Ліра нарешті відклала скальпель в сторону. Хотілось би на цьому закінчити, та напарник ворушив її, тому що червона рідина стрімко стікала по тілу додолу й розтікалась калюжею під ними. Дівчина піднесла пусту руку до гортані й одним махом занурила всередину. Кров булькотіла навколо, а потім почувся хрускіт кісток. Вона діставала хребет через дірку у шиї, повільно, неначе насолоджувалась процесом. Але це просто було нелегко.

Коли весь хребет був у її руці, напарник скинув тіло зі столу. Ліра не могла відвести погляду від цих акуратних хребців, які виблискували на світлі від слизі й крові. Вона просто шукала щось позитивне.

Але що робити з цим? Дивно, бо ж на екрані нічого не вказано.

Та за секунду очі Ліри округлилися. Вона не могла в це повірити. Напарник жалібно поглянув на неї, а потім підійшов занадто близько й ніжно забрав хребет з рук. Так, з самого початку це завдання було не в розчленуванні тіла, не в діставанні кісток чи чогось іншого. А в самій Лірі. Що ж, хто їй лікар, що вона не помічала нічого довкола.

Напарник легко нахилив її голову догори пальцями й змусив широко відкрити рота. Ліра вже все зрозуміла. Вона не давала відпір. Напарник підніс кінчик хребта до губ й повільно, зовсім акуратно почав опускати всередину. Ліра боролась з блювотним рефлексом. Коли кістки ставали дедалі ширшими для її горла, він задіював силу, запихуючи так грубо, що дівчина давилась від болі, а згодом й від власної крові і блювотиння. Та напарника це не зупиняло. Хребці ледь-ледь проходили всередину.

Під кінець Ліру тримали під руки двоє інших напарників, тому що вона вже не стояла на своїх ногах. Проте все ще відчувала, що відбувається. Відчувала тверду річ у своєму шлунку, що не давала змоги рухатись хоч якось. Відчувала, як усе всередині неї рветься й ламається, щоб поступитись новому.

Вони кинули її на підлогу біля того самого тіла.

— Приводь іншу, ця не справилась.