Діти - то щастя

Ми з коханою давно хотіли дітей, проте у нас ніяк не виходило, що би ми не робили. Усе йшло коту під хвіст. І коли ми вже засумували, все ж таки сталося диво. Ви й гадки не маєте наскільки ми були щасливі. Діти - це ж подарунок, особливо для нас. Ми проводили час в ейфорії, щоб ви розуміли, як для нас це відчувалось.

Однак одного разу, коли моя кохана була на восьмому місяці вагітності, трапилось щось дуже дивне. Вона все мені казала що наш син поводився якось грубо: штовхався так сильно що боліло усе всередині й навіть з'явилися синці на шкірі. Мені довелось купити їй обезбол, тому що я не міг дивитися на це. Але вже на наступний день вона знову почала скаржитись на біль. З кожною годиною та ставала дедалі сильнішою і я все гадав, що ж це могло бути.

Я вирішив полежати разом зі своєю коханою і підтримати її морально, бо й не знав, що ще зробити. Я бачив як він штовхається, шкіра довкола натягувалась і було видно його маленькі ручки й ніжки.

Та тільки-но я розслабився, дружина закричала так голосно, що заклало вуха. А за тим послідував жахливий хрускіт кісток. Я з жахом перевів погляд й побачив, як вона корчиться від болі. Її живіт скручувало, а ребра… я бачив як ребра ламались прямо під шкірою і ховались десь в глибині шлунку.

Я сидів в ступорі, не в змозі сприйняти це в серйоз. Тим часом моя кохана почала плюватись й захлинатись кров’ю, дивлячись на мене з надією, що я якось їй допоможу. Я боровся з бажанням блювати, спостерігаючи за маленькими ручками, що з тваринною силою ламали ребра, як гілочки. Потім її горло почало щось розпирати з неземною впевненістю.

Я скотився з ліжка й руками намацав телефон, щоб викликати швидку. Але коли в слухавці почувся голос, я не зміг нічого промовити. Лише дивився, як з її рота поступово показуються товсті маленькі пальці. Кохана поглянула на мене з болем в очах востаннє й втратила свідомість. Сподіваюсь, що втратила.

Та тварюка всередині лізла на волю, не зупиняючись. Її рука вся була в крові й слизі, вона чіплялась за ніс, очі, волосся, щоб допомогти собі вилізти. Швидка ніяк не могла дочекатись моєї відповіді.

Я встав на ноги. Воно все далі ламало горловину своєю головою, чувся лише звук тріщання й гулькотіння. Потім почала ламатись щелепа. Зуби один за одним випадали з рота й котились до моїх ніг.

Встиг лише зробити один крок назад, як нарешті виринула його голова. Воно повернулось до мене, здається, перекрутившись всередині на всі сто вісімдесят градусів, й поглянуло своїми милими невинними очима. Воно виглядало настільки по-доброму, що я й згадав, чому хотів дітей. На секунду я забув все, що творилось. І вже за кілька секунд те щось одним ривком виповзло з тіла моєї дружини, розтрощивши її голову вщент, залишаючи одне м’ясо з кістками розтікатись по простирадлу.

І поповзло до мене. Його гострі, як в собаки зуби були останнім, що я побачив, перш ніж…