Рай

Коли люди виснажені, вони думають, як відпочити. Коли людям нудно, думають, як розважитись.

Як добре, що у людей є Рай. Розважально-туристичне місце для кожного охочого. Кажуть, що кожен, хто завітає туди, виходить новою людиною.

Ден вирішує теж поїхати в те місце, але задля робочої статті. Дивно, звичайно, що Рай знаходиться далеко в лісі під землею. Сказано, його перероблено з бункеру.

Перед вдохом ангели, ті, що працівники, дали йому таблетку. Сказали, що то так треба. Спускаючись пошарпаними сходами, він очікує побачити щось неординарне, можливо, постмодерніський стиль. Однак прямо лише темні сирі коридори з дверима. Ден не бачить в цьому нічого поганого.

Йому напроти йде якийсь чоловік в брудному одязі. Жваво посміхається й промовляє одними губами: “Тут тепло”. Помічає напис на одній з стін “Я бачив Рай” дивною червоною фарбою. Цікавий дизайнерський хід.

Його ведуть далі, але одна з привідкритих дверей зацікавлює його. Він зупиняється на хвильку і його брови взлітають вверх. У самому кінці на стіні висить підвішане за руки тіло. Його шлунок розчленований, шкіра відтягнута назовні, формуючи зів’ялу квітку, й зсередини випадають нутрощі. Повсюди пролита кров далекої давності, а на стінах зображенні метелики. Ден не може повірити в те, що бачить.

Ангели кажуть йому не зупинятись. Тому він слідує за ними.

За наступними такими дверима картина ще гірше. Він бачить двох людей, що перев’язані один з одним власними кишківниками. Нутрощі обрамляють руки й голову, наче мотузки, з яких потім роблять дитячі качелі. Ніг немає, лише м’язові волокна звисають прямо з тулуба, але не дістають підлоги.

Ден йде далі, бо йому так кажуть. Ангелам не можна нарікати. Іще одні двері відчинені навстіж. У кімнаті сидить чоловік. Живий і навіть здається, що з ним все гаразд. Тоді Ден приглядається й розуміє, що той їсть власну руку. Як курячу грудку. Врізається в шкіру усіма зубами й з жахливим рваним звуком відриває її. Жує так смачно, що йому самому закортіло скуштувати.

Але треба йти далі. Майже в кінці коридора є ще одні двері. Ангели дозволяють йому дивитись, адже він в будь-якому разі піде за ними. Усередині дівчинка років десяти. Вона сидить на підлозі й малює. З першого погляду наче нічого незвичайного. Та потім він розуміє, що вона малює власною кров’ю. У неї немає нижньої щелепи і язик звисає донизу. Вона не зважає на нього уваги, щось тихо хрипить, напевно наспівує колискову. Потім втикає тонкі пальці собі у живіт, щоб змочити їх рідиною і продовжити малювати.

Дена заводять у власну кімнату. Окрім нього там чомусь є ще одна людина. У нього немає рук, лише пара гострих кісток замість й зашиті очі. Він посміхається, Ден киває у відповідь, наче той його відчуває.

Ангели кажуть Дену, що всі тривоги й біль лише у голові. Що тіло і є причиною страждань. Ден погоджується. Ангели замикають їх у кімнаті, даючи волю діям.

Чоловік простягає до нього руку з лезом. Ден без слів розуміє, що йому робити. Він підходить зовсім близько, піднімає руку догори й повільно, насолоджуючись процесом, розрізає шкіру очей. Дає йому змогу побачити себе, перш ніж з силою втикає пальці й давить усередину. З такою силою, що відчуває, як очне яблучко лускає під подушечками пальців й по руках починає стікати кров.

Чоловік не кричить. Він сам хотів не бачити більше цей світ. Ден допоміг йому почати насолоджуватись життям.

Та чого ж хоче сам Ден?