Трапеза

Якби колір можна було матеріалізувати, ця кухня стала б фізичним втіленням сірого. Підлога вкрита шаром пилу, засохлого жиру й усього того, що приносили за собою не менш огидні ноги істоти, яка імітувала тут щось схоже на життєдіяльність. Вицвілі стіни вкриті тим самим, що й підлога, тільки в меншій кількості — і ні, не через те, що їх прибирали, а лише через те, що навіть ця дира підпорядковується закону гравітації. Завдяки тим декільком зарядженим частинкам, що ризикнули пробратись крізь заляпану шибку, можна було розгледіти павука, що саме наполегливо пробирався кухонною поверхнею — такою липкою, що його лапки відривалися з зусиллям, або ж і зовсім відривалися, аж поки в шарі бруду не застрягло і його черевце. А прямував він до єдиного предмета, що відрізнявся від усього довкола — пляшки олії. Така барвиста, із золотавими соняшниками на етикетці, що гордовито ловила на собі крихти сонячного світла.

Бриніння мух десь в кутках кімнати раптово доповнило неквапливе чавкання подертих капців. Рука, наче щойно вирвана з могили, тягне ручку старого несправного холодильника. Двері піддаються, і різкий сморід виривається назовні, ніздрі миттєво розширюються жадібно вбираючи його. Діставши з холодильника щось, що колись щасливо насолоджувалось барвами навколишнього світу, а тепер перетворилось на темно-коричневу масу, яка саме перебувала в процесі активного розкладання, рука піднесла шматок впритул до обличчя. Язик повільно проводить кінчиком по мертвих тканинах, очі закочуються вгору, тіло нервово смикається, а губи видають задоволений стогін. Зазвичай після таких ритуалів істота роззявляла рота й починала повільно пожирати здобич, відриваючи гнилими зубами частини сирої плоті. Але здається, сьогодні буде новий рецепт.

Брудні пальці з обкусаними нігтями й облізлою шкірою навколо мозолів заходилися відривати шматок за шматком й кидати в залізну горловину апарату, що перетворює все на місиво. Поверхня стола непевно хиталась, та відчайдушно спиралась на крісло, що звикло тримати на своїх дерев'яних плечах і вагу «колеги», і шар бруду, й інколи — огидну дупу. Коли процес було завершено, істота жадібно облизала залишки мертвої тканини з пальців, задоволено цямкаючи, коли язик знаходив більше маси під нігтями. Звідкись знайшовши посеред безладу стару чавунну сковорідку, істота взялась розпалювати газову плиту. Це вийшло не одразу. Рештки засохлого бруду, що потрапили під вогонь несамовито смерділи.

Рука потягнулась до пляшки з етикеткою "Золотаве небо". Знявши ковпачок, палець щосили намагався втиснутись всередину кільця захисної пломби. Але кільце розірвалось, і палець боляче вистрибнув, попутньо здираючи шкіру. З тієї частини обличчя, що відповідала за поглинання, тепер навпаки — почала виходити міцна лайка. Перший удар було пропущено, але істота ще мала намір виграти битву. Не припиняючи бурмотіти, вона взялася перевертати ящики з кухонним начинням. Тумби містили лише поодинокі банки з припасами, на яких були виведені цифри. І ні, це не для того, щоб знати кількість — зараз їх було не так і багато. Полювати стало непросто. Там завжди був вказаний вік. Дві цифри, а частіше лише одна. Чим молодша пожива, тим краще, чи не так? Нарешті — ніж. Тріумфально тримаючи його однією рукою, інша взялася за горловину пляшки. Рахунок зрівнявся. Золотиста рідина повільно стікає на вже добряче розігріту сковорідку. Олія нагрівається миттєво; розжарені краплини починають свій пекельний танець, а кухня наповнюється димом на їхню вимогу. Істота кричить: її шкіра відчуває на собі розпечені дотики. Очі намагаються вловити танцюючих суперників і таки ловлять. Від несподіванки рука, в якій все ще був затиснутий гострий ніж, смикається, підносячись до обличчя для захисту, — і лезо миттєво входить в очне яблуко. Тепла, багряна рідина повільно стікає брудною щокою. Тваринний рик на мить заповнює навколишній простір.

Тиша. Істота, заколисана спритними рухами суперника й огорнута раптовою темрявою, втрачає рівновагу. Інша рука, намагаючись знайти хоч якусь опору, відчайдушно потрапляє в гарячі обійми розпеченої сковорідки. Шкіра, колись бліда, миттєво набуває багряного відтінку; пухирі один за одним з’явлються на нудній текстурі епітелію. Розуміючи, що битву програно, істота обирає ганебну втечу. Кидаючись навмання до шляху відходу, капці застряють в бруді. Істота падає, боляче вгамселившись головою об кут стола, а рука в пошуках підтримки знаходить ручку сковорідки. Розжарена поверхня приземляється прямо на широко розкритий в останній агонії рот — і залишки киплячої олії вливаються всередину.

“Смачного”, — гомонять мухи, приступаючи до частування. Повільно повзаючи ще теплою, подекуди почорнілою, обпеченою плоттю, вони смакуюють кожен міліметр. Час поживи настав.