Кумедія

Стара Муська привела лиш одне кошеня, і те було з двома головами, що зрослися. Воно б не прожило довго. Але не мучилось — народилось мертвим. 

Кішка обнюхала липке місце, зʼїла плаценту, злизала слиз із кошеняти, трохи понявчала біля нього й пішла собі. 

То були шості пологи Муськи. Для цієї справи кішка улюбила місце під припічком. Цього разу там опинився пластмасовий фіолетовий тазик. В ньому кішка й розродилася.

Мертве кошеня пролежало там поки баба Надя не вчула запах. 

Ну вчула, то хіба це перше кошеня вмирає? Згадала божу матір, трохи поматюкалась й закопала тільце, що почало розкладатися, а таз вимила содою. А чого добро викидати? 

Так тазик і повернувся в припічок.

Було якось, її непутящий чоловік назбирав грибів. Надія ліпила вареники, зробила засмажку з цибулею, а інші хотіла консервувати. Так довелося викинути. Отруїлися. Добре, що хоч живі лишилися. А все ж змучились: бабі живіт скрутило, а дід ніч тазик з рук не випускав — рвало дай Боже, аж гай шумів. 

На випадок застуди баба знала дієві народні методи: їсти більше цибулі, випити стопку самогонки (для дезінфекції) і, звісно, випарити стопи. Фіолетовий тазик чудово вміщав старечі ноги. Парувала вода, киснули грубі, шершаві пʼяти. 

А місяці зо два тому приходила сусідка Галька. Така бричка, але син її, Тимофій — золотий парубок. І дрова наколе. Й воду з криниці принесе. Тимофій ще хлопчиком був, то баба Надя частенько його підгодовувала, поки мамка в запої була. Шкода, що та непутяща. То з одним погуляє, то з іншим. А ще, люди кажуть — наркоманка. Ну Бог їй суддя. 

Так от, просила Галька тазик. Її розбився — речей не випрати. Баба по-сусідськи виручила.

***

Галя вже впʼяте прала одяг в тому тазику. Вона ще не знала, що зовсім скоро син візьме молоток, підійде ззаду, розмахнеться і вдарить з усієї сили по голові.

Здійнявся різкий біль, наче в черепі гули пилорамні пили — Галина вхопилася за рану, присідаючи на коліна. Вона не встигла озирнутися, навіть до кінця усвідомити, що сталося, коли після короткої паузи удари поновилися з новою силою. За страшним болем наступила вічна темрява, в якій ще якийсь час відчувалися пили пилорами, де Галина колись працювала.

Тимофій трощив голову матері до місива кісток і мʼяса. Але навіщо?

Бо він більше не міг жити поряд з уособленням пороку, бруду і збочень. Адже вважав матір винною у власних збочених бажаннях і  фантазіях. Саме через її блядство в дитячі роки хлопчик став свідком сексу між нею і дядьком Сашком. Після того він не міг забути ні позу, в який чоловік трахав матір. Ні те, як з неї текла суміш лайна і сперми. Але, головне — не забував власне, найперше в житті збудження, якого ще не розумів. Немов у шортах завелися мушки, чиї укуси викликали приємний свербіж. Але ті мушки відклали личинок у животі хлопця. Й кожного разу, як Тимофій торкався себе, гори опаришів повзли з живота під саме горло, бажаючи виповзти крізь ніздрі, вуха, рот і очі. І так було роками. Тож молоток був єдиним рішенням моральної дезінсекції. 

А чи не підхопив він мушок й опаришів від матері? Тимофій розпоров її живіт, шукаючи личинок у кишках і тельбухах. Не знайшов. Можливо, вони невидимі? 

Хлопець вилив з тазика мильну воду разом з одягом. Потому випустив туди кишки. Там і залишив їх аж поки не підтвердив свої здогадки. Дійсно, в смердючих, повних лайна, тельбухах, копишилися білі личинки й повзали жирні зелені мухи. Матеріалізований порок, що плодився і множився. 

Час було позбутися залишків матері, й тазика, який про це нагадував. Гнилі тельбухи молодик викинув до навозу. Тіло порубав і скинув у сільський туалет.

А що тазик?

Баба Надя зустріла хлопця біля веранди.

— Ой, Тимофійку, я вже все обшукала, — сплеснула сусідка в долоні. — Стара голова геть забула, що це Галя позичила. Давно її не бачила, захворіла?

Тимофій завів руки в кишені спортивок, відвівши очі в бік:

— Є таке.

— Ну хай виздоровлює, — бабця втішно поплескала хлопця по плечу. — Вона в тебе молодчинка. Вже який рік тримається від тієї гидоти, прости Господи.

— Не те слово. 

— Ладно, голубчику, вже бігтиму. Скоро внуки приїдуть. Як же добре, що таз знайшовся, — вже тихше тараторила бабка, зачиняючи двері веранди. — В ньому тісто найкраще сходить.