Непорозуміння

Остання тарілка вимита. Він вимикає воду, переможно витирає руки та йде до кімнати, переодягтися. Промені втомленого сонця розрізають світлину, відділяють Гліба й батька від мами.

Хлопець складає кнопковий телефон та гаманець до бананки. Засовує смартфон до кишені та йде до гаражу. Аромат мастила. Гліб вішає бананку на гачок біля батькового замащеного комбінезону та мисливських трофеїв: опудала тварин. Сідає на велосипед, коли батько визирає з ями:

— О котрій додому?

Гліб дістає смартфон із кишені: сьома вечора.

— Об одинадцятій.

— Обережно там.

Коли вже виїхав на головну дорогу — в кишені вібрує телефон.

Зупиняє велосипед.

Товариш переслав пост із місцевого пабліка: розрита яма із тілом розчленованої собаки.

Вже восьма собака за місяць.

Нижче повідомлення: «Батьки не пускають гуляти, бояться. Сорі». Гліб відповідає: «Бля, ок.»

Вітер дме в обличчя, сонце заходить. Кіоск навпроти прокидається кліпанням неону. В горлі пересохло. Продавчиня називає ціну, але хлопець не може знайти гаманець, як не може знайти і бананку. На картці також нічого. Повертається на місце, де зупинився відповісти на повідомлення. Озирається, може тут десь загубив?

Та навколо нічого, окрім роздрукованих світлин жінок та дівчат на стовпі із винагородою за інформацію.

Повільно дрейфує додому, колеса ледве крутяться. Згадує: в бананці також були ключі. Звертає і бачить: батькова машина віддаляється. Гліб прискорюється, аби встигнути, але ворота зачиняються раніше. Дзвонить, пише, але батько не відповідає. Хлопець рушає слідом.

Батькову машину Гліб не губить на горизонті, але і не може наздогнати.

Батько зупиняється лише на узбіччі. Гліб сповільнюється, бо до машини підходить дівчина.

Короткий діалог.

Вона залазить усередину.

Машина рушає далі.

Пошматоване променями фото в кімнаті та шурхіт оголошення на стовпі. Сумніви.

Гліб переслідує машину. Аби тільки вдалося залишитися непоміченим.

Темрява остаточно накрила місто, самотні ліхтарі останніми підтримують порядок. Машина зупиняється біля парку.

Гліб тримає відстань.

Дівчина виходить перша, йде освітленою стежкою. Батько виходить за хвилину та сходить зі стежки в хащі парку.

Гліб підʼїжджає ближче, спостерігає з-за рогу. Півгодини очікувань: посцяти на кут будинку, вирівняти кермо велосипеду із колесом поміж колінами.

Батько зʼявляється із кущів, веде якогось чоловіка в худі із заламаними за спиною руками.

Дівчина плаче, наздоганяє їх та бʼє того, що в худі.

Батько садить його на заднє, бʼє по потилиці.

Люди кричать до них.

Дівчина лізе слідом за чоловіком, але батько відштовхує її і сам сідає за кермо.

Машина зривається.

Гліб рушає слідом, зрізає через двори.

Встигає перегородити велосипедом дорогу.

Інші машини сигналять, коли батько зупиняється.

Вони з сином дивляться один одному в очі.

Двері машини грюкають. Велосипед залишається біля дороги.

Чоловік в худі сопить позаду.

— Сестра тієї дівчини зникла. А потім це… фото. — Батько вагається, але все ж показує Глібу фото жіночого тіла на дні ями. В неї немає одного ока. — Він запропонував їй зустрітися, розповісти де тіло сестри. Хотів, мабуть, напасти.

— А… ти тут до чого?

— Твоя мама…

Батько гортає фото в телефоні, але вирішує не показувати синові. Продовжує:

— Я дізнаюся де вона.

Чоловік у худі прокидається посеред тісного коридору зі світлом угорі. Яма.

Пробує кричати, але батько наказує замовкнути.

— Ця жінка, де вона? — батько показує тому, що в худі, сімейне фото: його син, його дружина та він сам.

— Не знаю... мене лише просили надсилати фото.

— Не бреши! — Батько встромляє викрутку під колінну чашечку.

Крик та сльози. Ляпас.

— Хто просив?

Чоловік у худі вказує на телефон у кишені.

— Підписаний «Семен».

Батько знаходить потрібний контакт і набирає.

У гаражі грає мелодія.

Батько визирає з ями.

Звук лунає з бананки, що висить біля батькових трофеїв.

Гліб заходить до гаражу, прямує на звук.

Батько спостерігає, як від гучного пострілу черево сина розривається на шмаття.

З темряви гаражу виходить зникла мама: перемотане око, мисливська рушниця.

— Він… хотів вбити мене, Іване… собаки… під собаками трупи інших жінок, аби далі ніхто не розкопував…

Батько підходить до тіла сина. Мама з рушницею поруч.

З ями лине сміх, голос гучнішає, починає промову:

— Собачий хвіст і грішне око…

В ямі набрякає тіло.

— Сім жертв, собак, одні під одним…

Істота збільшується. Величезні ратиці спираються по боках ями. За вікном палає небо.

— І матір вбʼє своє дитя…

Сусіди горланять, марні постріли мами.

— І влада знову лиш Моя…