Всепоглинаюча любов

Про що ти думаєш? Що ти бачиш, коли дивишся на мене? Ти боїшся? Ні, це скоріше, шок. Не страх. Він вимагає осмисленості. Не тріпочи. Їй більше не болить.

Ти любиш кров'янку? Я дуже люблю.

Я СКАЗАВ: ПЕРЕСТАНЬ, БЛЯТЬ, ТРУСИТИСЯ!!! СУКА, Я ПОРІЗАВСЯ ЧЕРЕЗ ТЕБЕ!

Все, заспокойся. Я не буду тебе більше бити. На, от, витри кров.

Чому ти дивишся на неї так? Дивно? Так. Уяви собі. Ми — просто м'ясо. Пробач, сміх, напевно, не дуже доречний.

Просто ти ж знаєш. Оці всі балачки про душу, а на ділі от —  мотор. Бачиш? Це бак для палива. Гм? Вихлопна труба. А отут — у відрі, все що ти вважав глибокою особистістю. Мозолисте, потворне і драглисте. 

Так, знаю. Вона тобі подобалась. Ти казав їй, що любиш її усю цілком, до найдрібнішої клітинки. Банально. А думав ти колись про неї як про нирки і печінку? Шлунок і набір кишок, по яких тече лайно?

Чого мовчиш? Це не риторичне питання.

Ти зголоднів? Я особисто — так. Проте доведеться зачекати.

Ну? Чому ти так дивишся? Думаєш, що це огидно?

Я так не думаю, наприклад. В дитинстві батько водив мене на полювання. Коли ми опинялися удвох у тенті, він спочатку їбав мене, а потім довго-довго ділився своєю життєвою мудрістю. Така собі грецька педагогічна традиція.

Спочатку кінчати у сраку, а потім у голову. Не смішно? Ну добре.

Так от, він навчав мене: “Мисливець не повинен марнувати жодного шматочка. Все, що може бути використано, має бути використано. Це найвищий прояв поваги, який тільки може бути. Ти вбиваєш заради насолоди, вчишся заради досвіду, їси заради життя. Бла-бла-бла…”

Занудно, скажи? Але я засвоїв цей урок. Єдине, що справді викликає жаль — це те, що я не зміг його з'їсти. Це було б дуже правильно. Раніше я плакав через це, знаєш? Він снився мені — як його закопують, священик там, кадило, вінки, сльози і соплі. Тільки от пахло не ладаном, а свіжиною, запеченою на вогнищі, шашликами і шинкою. Пахло м'ясом.

Та що там. Жаль за втраченим минулим отруює майбутнє. Ти, напевно, відчуватимеш жаль за нею.

Звісно, не так, як я за батьком, адже ви двоє — хто ви одне для одного? Просто чужі люди.

Ти, напевно, не зрозумієш, але та людина у твоїх спогадах насправді не померла. Те, що ти бачиш отут — не вона.

Це не метафора. Це буквально так. Ви просто терлися оболонками, уявляючи собі те, чим для вас мав би бути той інший.

Галюцинація. Насправді ти любив не її, а образ у своїй голові. Для того щоб зрозуміти іншу людину, треба витратити життя. Злитися не тільки тілами, а й досвідом. Тому не сумуй. Та, кого ти любив, отут, — у твоїй голові. А це? Це просто м'ясо.

Було смачно. А тобі? Мене спочатку дуже дивувало, наскільки солодким може бути м'ясо.

Ну? Досить уже ревіти. Ти не погана людина. 

Хочеш — звинувачуй мене, адже я тебе змусив голодувати, а тілу потрібно їсти.

Боже, завжди те саме. Ну чому ви всі так боїтеся прийняти той факт, що ви порушили якесь там тупе правило? ЗАЇБИСЯ! Я СКАЗАВ ПЕРЕСТАНЬ!

Так краще. Боже, чуєш як дихаю?

Слухай. Вибач мене. Просто мені дуже самотньо.

Розумієш, я ж не психопат якийсь. Я просто навчився розуміти деякі речі краще за інших. Проте підступ у тому, що ментальне “розуміння” не позбавляє емоційних переживань. Не цілком принаймні.

Розумієш, я мушу знайти свою людину, просто МУШУ, бо інакше це з'їсть мене зсередини. Людині потрібна людина. Коли я побачив вас, я зрозумів, що готовий спробувати дати комусь шанс знову.

Подивися на мене. Чому ти відвертаєшся?

Я також заслуговую на любов. Чуєш? Я НЕ ЯКАСЬ ТОБІ, БЛЯТЬ, БАВЛЯНКА! ПОДИВИСЯ НА МЕНЕ! Я ЛЮДИНА! НЕ КРУТИСЯ СУКА! ТИ ДУМАЄШ, МЕНІ НЕ БОЛІЛО, КОЛИ ТОЙ ЙОБАНИЙ ХРЯК ЛЯГАВ НА МЕНЕ ЗВЕРХУ?

ЗАЇБИСЯ! НЕ РЕВИ! НЕ ПРУЧАЙСЯ! ТИ САМ СОБІ РОБИШ БОЛЯЧЕ!

Сука. Знову ці йобані сльози. Нічого. В нас є час. Я… Ми навчимося розуміти одне одного. Я просто вимагаю від тебе забагато. Треба просто зачекати. Час і досвід роблять своє. Доречі, я не хотів. Просто не стримався. Це все просто незвично.

Я занадто довго був сам. Проте я змінюся. Ми разом станемо краще — ти і я.