Яйця

— Дивіться, які яйця. Дивіться, які яйця! Дивіться на них в анфас і в профіль! — кричав мужичара.

— Яйця як яйця! — вигукнув хтось з натовпу. — Шо ти доїбався! В мене теж є!

Антон не погодився. Яйця були феноменальними. Великі. Яскраво-жовті, з оранжевим відливом. Такі гарненькі, що хотілося помацати, понюхати, лизнути.

— Яйця! — вигукнув злісно мужичара у натовп і погрозив кулаком. —— Дивіться, які!

Жирок на його пузі пішов брижами. В Антона від заздрощів перехопило подих. Яйця! Він хотів би мати яйця!

— І в мене є! — засміялася сива жіночка, задираючи футболку.

Антон мимоволі прикипів поглядом до її оголеної шкіри. До червоних ареол на обвислих грудях і пухкому животику, що оточували пухирці майже прозорої шкіри, під якою, блідим ніжним відливом світилися вони — яйця.

Він схопився рукою за пах, відчуваючи жар збудження і дику, люту заздрість. Жінки! Як їм добре. Як їм легко. Звісно. Якби у нього він природи був такий шар підшкірного жиру, від би давно, дуже давно, мав би свої — яйця. Проте якщо ти сухорлявий від природи, навіть уколи естрогену не допоможуть.

Наче тиснучи на болючий мозоль, жінка, закинула спідницю оголяючи блідий зад, на якому сяйливим розсипом випиналася ціла плантація яскравих, божевільно прекрасних бугрів.

Дихання в Антона збилося. Він навіть не уявляв — як це воно, бути такою розкішною, як вона.

Він хотів би трахнути її, тільки щоб його кістляві стегна могли торкатися цієї краси в неї на дупі. Тертися об них. Кінчити на них! Яйця!

Він уявив, як шкіра репається і звідти, метляючи сірими хвостиками, прокльовується до життя нове покоління королев.

Від уявної картини, заскімлило в грудях, а в трусах стало мокро і липко. Антон закрив очі, щоб не зірватися і не кинутися жінці під ноги — лизати її зад, кусати за стегна до крові, відсмоктувати гній, що збирався довкола розсипів яєчок.

— Яйця! — відчайдушно ревів мужичара, розуміючи, що програє конкуренцію.

— Яйця! — підтвердила жіночка, метляючи жирним задом перед очима мужичари.

Антон зітхнув, більше не тамуючи солодкої муки.

Він бачив, як бугри на тілах обох, наливаються кров'ю. Це було одне з двох, вони або намагатимуться трахнути одне одного, або з'їсти, — і в будь-якому випадку, він буде тут. Спостерігатиме, щоб потім, в темряві своєї захаращеної комори, дрочити на спогади про торжество життя і тішити себе надією, що диво гельмінтизації трапиться і з ним колись.

Двоє кинулися одне на одного, визнаючи у іншому рівного. В уяві Антона спалахнуло видиво, як дві праматері, сходяться у герці, доводячи, що саме їх виводок має право продовжити жити.

Жіночка кинулася на мужичару зверху, наче розпалена коханка, і вп’ялася йому зубами у вухо. Він заревів і впав, притискаючи її вагою до асфальту. Антон роздивлявся, як трясуться його геніталії, як сочиться зеленкуватим слизом її вульва, як стискаються від напруги вкриті гемороїдами кілечка анусів. Здригався від жаху, коли нариви на шкірі тріскалися від тертя, вибухаючи, вивільняючи на свободу недорозвинутих пуголовків, які ворушили своїми блідими, слабенькими хвостиками.

Мужичара зміг вирватися із хватки жіночки. На місці його носа зіяла кривава діра, а ліва повіка звисала жмуттям. Проте він сміявся, гелготав, спльовував криваву слину.

— Яйця-а-а-а! — заревів він і опустив ногу на голову жіночки.

Раз! Вдруге! Втретє! Він лупив з усієї сили, але кістка не піддавалася. Жіночка верещала, випльовуючи уламки зубів.  Вовтузилася, намагаючись уникнути чергового удару. Антон облизав вуста, коли від десятого за рахунком лусь, її голова нарешті репнула, мов стиглий кавун, і ледь втримався, щоб не ринутися до бездиханного тіла.

— Яйця! — переможно заволав мужичара і копнув жінку між ніг. — Яйця!

Він закопав її сильніше, вбиваючи кладку іншої королеви. Лупив, не припиняючи ані на мить. Знавісніло і торжествено. 

Коли побоїще стихло і мужичара зник у пошуках нової аудиторії, Антон підкрався до тіла жіночки. Він ніжно провів рукою по її ще теплій плоті, шукаючи вцілілі бугри. Молячись до Бога, щоб вціліло хоча б одне яєчко, але не знайшов жодного.

До горла підступила тяжка туга. Він не втримався і гірко заплакав. Так, це було торжество життя, природній порядок. Кладки вбивали одна-одну, не знаючи жалю, але ж йому, Антону, так хотілося мати власні яйця.