Добрив багато не буває

– Зіновій, здоров був, ти все підживлюєш?

– Добрив багато не буває, Андрійко, в мене тут усе натуральне, своє. – відповів чолов'яга, що порався у полі не відриваючись від землі.

– Я поки до тебе дійшов, вже й лік часу втратив, перша жива душа за усю дорогу, люди геть зникли з цих країв.

– А мені тут добре, де родився, там і знадобився. З чим завітав? 

– Та мені все твій врожай спокою не дає. Я б усе віддав, щоб у мене бодай наполовину твого так вродило, має бути якийсь секрет.  

Фермер відірвався від грядок, обтрусив комбінезон та поправив солом’яного капелюха. Він оцінив поглядом гостя, а потім мовив:

– То іди сюди, зараз буду ділитися мудрістю предків. 

Андрія вдруге запрошувати не було потреби.

– Не дарма таки я до тебе дістався, – посмішка не сходила з його вуст.

Чоловіки порівнялися на бурякових грядках кінця краю яких не було видно. Земля помітно відрізнялась від іншого ґрунту навколо, вона була більш в’язка, нагодована. Господар, не довго думаючи, потягнувся рукою до гички та різко витяг свіжого коренеплода.

– Ось, спробуй. В тебе очі швидко відкриються, дізнаєшся одразу що таке добре, а що зле. 

Андрій все ще посміхався, але тепер не дуже впевнено. 

– Що, отак прямо з землі? 

– Ну не зварю ж я його тобі тут.

– Я дивлюсь в тебе тут суцільні буряки, щось ти, мабуть, таки знаєш. 

– Раніше були яблуні, не прижилися, мало давали плодів. Інша справа земля. То що, спробуєш? Такого точно ще не куштував. 

Руки Андрія самі потягнулися до запропонованого частування, зрештою, задля цього він сюди й прийшов. Струсивши землю з молодого буряка, він дістав розкладний ніж та розрізав його навпіл. Багряний сік раптово хлюпнув на чоботи господарю.

– Ого, такий соковитий, це щось незвичне. – мовив Андрій. 

Він, зрештою, поклав шматок собі до рота і застиг. Смак був густий, в'яжучий, такий, що не відпускав. Хруст вийшов глухий, наче зовні була тверда оболонка, а м’якуш тягучий. Він цілком проковтнув не прожувавши.

– На от, запий. – господар протягнув чоловіку пляшку. 

Один ковток, другий. Раптове запаморочення. Розкладний ніж випав з руки разом із залишками плоду. Земля пішла з-під ніг. Чоловіка у солом’яному капелюсі це аж ніяк не здивувало. Він лиш видав коротке та різке: 

– Сядь. 

Світ перед його очима не пішов у пітьму, все навколо навпаки стало занадто чітким та помітним, кожен звук – врізався в голову, кожен рух – відокремлювався в очах. Він намагався поворухнутися, але вже не міг. Горизонт перед очима різко став вертикальним, запах свіжої землі та металу вдарив у ніздрі, від напруги капіляри лопнули та носом пішла кров. 

– Ну як тобі, пізнав істину? Земля приймає, тепер ти знаєш.

Перелякані очі жертви не знали куди подітись, він хотів вдихнути, але замість цього відчував жахливу в'язкість та смак землі, тим часом господар грядок спокійно продовжував. Лопата, раз за разом, пронизувала м’який ґрунт. 

– Ти мені дещо маєш повернути.

З цими словами чоловік підняв із землі розкладний ніж і почав заточувати його об металеву лопату, якою щойно активно працював. Після декількох повторів він начисто протер заточене лезо, оцінив поглядом свою роботу та схвально посміхнувся. Він розвернувся та різко встромив трофей у черево жертви, поступово рухаючи руків’ям з гори до низу. Плоть піддалась майже одразу. Лезо пішло глибше. Він шукав і нарешті знайшов. М’язиста рука витягла з нього ніж зі шматком непрожованого буряка.

– Що моє, то моє, але залишився останній штрих.

Чолов’яга дістав з польової сумки балон, напис на якому свідчив - “Газ універсальний” і вправно запалив його. Простір заповнився пронизливим шумом газу та спрямованого вогню. Тримаючи саморобний паяльник, він обпалив полум’ям шматок здобутого плоду, який нещодавно був у чужому шлунку, спокійно поклав його собі до рота та повільно пережував. 

                        ***

Наступного дня все було так само. Ті самі грядки, той самий чоловік, що порався в землі, той самий солом’яний капелюх на його голові. Раптом поодаль почувся голос:

– Зіновій, ти не бачив Андрія, зі вчора його шукаю, так до дому й не повернувся

– Та вчора бачив, приходив до мене, буряками цікавився.

– Невже, і де ж він зараз, щось казав? – незваний гість мимоволі підійшов ближче до фермера, ноги його м’яко вминали свіжу землю.

– Він віддав усе. Але добрив багато не буває, - спокійно казав чоловік.