Фу, не кусайся!

Ніч, я сиджу в темній кімнаті за своїм ноутбуком, екран ледь освітлює кімнату.

“Клік”. Зайшов на сайт babai.co.ua. Бачу вкладку “Конкурси”, натискаю.

— Хмм, сплатерпанк? Ну і що це за хуйня… Погуглимо.

Відкриваю нову вкладку і прописую: “сплатерпанк це”.

— Та-ак… “…художньо перебільшене зображення насильства, фізичних каліцтв, крові та огидних сцен”.

Я почухав потилицю. Повертаюся на сайт і заходжу у вкладку “Правила”. Скролю нижче:

— Нахуя мені ці правила, і без них усе розумію. Що тут? О, за перше місце ящик пива?

Я хруснув пальцями.

— Заєбісь. Щас накатаю кишок та гівна і залутаєм пивас.

Екран мого телефону засвітився. Прийшло повідомлення. Написав мій знайомий ветеринар:

“Чуваче, те, що ти сказав, нетипово для зими. Скинь мені фотку того кліща, який вкусив твого мопса сьогодні! Скинь негайно! І поки що не годуй його!”

— Блять, ти що, йобнувся? — гаркнув я. — Нахуй ти мені пишеш уночі, єбанько. Похуй на того мопса, спочатку треба пиво виграти.

Я відкинув телефон у порожні пачки з-під сухариків. Вмикаю щось важке, металеве. Відкриваю текстовий документ і починаю писати:

“Він відкрив очі. На тумбі світився годинник, показував першу сорок п’ять…”

Чую якісь звуки, ігнорую. Звуки стають дедалі сильніші.

— Та що за хуйня?! — я зняв навушники і прислухався.

Звуки дряпання. Дерев’яні двері до моєї кімнати наче хтось штурмує.

— Мопс, єбучий… Іди звідси, бісеня мале! Татко зайнятий.

Звуки посилюються.

— Ні, ну це вже перебір, щас мені двері розхуяриш, собако! — я встаю і підходжу до дверей.

Скрип та шкрегіт дуже сильні, ніби хтось б’є кувалдою і пиляє двері одночасно. Я зупинився, задумався: “Бля, мопс так би не зміг…”

— Хто там?!

Звуки й удари не вщухають. Але я бачу силует, це точно мій пес.

— Ну піздец тобі!

Я різко відчиняю двері. У кімнату забігає мій мопс. Він дивно виглядає: трохи більший, жирніший. Зуби стали довшими, а з рота вилітає якась сіра слизь. Собака швидко робить коло навколо кімнати і починає бігти на мене.

— Що в біс…

Мопс кусає мене за ногу. Кусає з неймовірною силою, прокушує кістку.

— А-ааа, сука!! Тварюко! Фу! Фу, не кусайся!

Я розмахую ногою, щоб скинути собаку, яка вчепилася в неї зубами. Але марно. Вона ніби приварена.

— Сука! Боляче, мразото!

Я схопив ноутбук і з усього маху влупив ним по морді. Мопс клацнув зубами, відкусив кут ноутбука і почав жувати пластик разом із клавішами. На диво, екран ще світився. 

Я нахиляюся і б’ю кулаком по товстому собачому тілу. Мопс різким рухом впивається мені в зап’ястя. Шарпає мордою вліво та вправо, відкушує шматок.

— ААА, блять, сука! Як нахуй!! Відкусила руку, сволота!

Я бачу, як шматок моєї руки проковтує монстр, який уже й на собаку не схожий. Це створіння ніби ще більше виросло.

Проковтнувши, собака підскакує і вчіпляється мені у внутрішній бік стегна, одним ривком морди відкушує шматок, кров починає заливати кімнату. Я падаю, розумію, що досі не відчув болю. Це сталося так швидко…

Мопс залітає мені між ноги і чіпляється зубами в мої геніталії, впирається лапами в підлогу і тягне. Я бачу, як відривається мій член та яйця. Ривком морди вправо відкидає їх убік. Цього їсти не захотів.

— Сука, мій хуй!!! Мій йобаний хуй!!

Я хапаю лівою рукою цього великого мопса за лапу і тягну, хочу зламати її. Тварина впивається зубами в мою руку, і ми одночасно робимо боляче одне одному. Ми крутимось по підлозі.

Мопс продовжує рости на очах. Собака стискає щелепу і відриває половину моєї руки. Я кричу від болю, але мопс не зупиняється. Б’є лапою по животу, наче ведмідь. Розпорює його, я це бачу. Мої кишки розкидаються, наче клубок ниток, який порізали ножем. Собака хапає їх зубами і розтягує по всій кімнаті.

Всюди кров, гівно та кишки. Велетенський мопс купається в цьому. Біжить до мене. Залізає мордою мені під ребра, наче шукав там заховану кістку. Я чув, як усередині мене щось хрумтить і рветься, ніби хтось руками перебирає мокрий пакет із фаршем.

Я нічого не відчуваю, але бачу. Мопс робить ще коло по кімнаті, розтягуючи мої нутрощі навколо, і знову біжить до мене.

Впивається зубами в моє горло, прокушує наскрізь. Моя голова відривається. Мопс відкриває рота і відкушує мені обличчя.

На екрані блимає лічильник: 666 слів. “Документ збережено”.

— Пізда…