– Блять!
Він вронив молоток та засмоктав палець, щоб зупинити кров. Злісно глипнув на шматок плитки, який намагався відсунути вбік до того. Біль не вщухав, але ж не стояти йому до скону із пальцем у роті, як дитина!
– Суча плитка! – він роздивився поріз, похитав головою і пішов за бинтом та спиртом. По батареї тим часом продовжували стукати.
– Та хоч двері виламуйте, тихоні хуєві! – казав він, поки незграбно бинтував палець. – У мене тільки ввечері є час ці уїбанські крани міняти!
Він повернувся на кухню і нахилився, роздивитись вже зроблене. Забудовник встановив крани надто близько до стіни, тож довелось збивати плитку. А ця радянська була прикріплена так, щоб пережити і знос дому.
– Та й хуй з тобою, – сказав і змів залишки совєтів у совок.
Перевірив, чи достатньо тепер місця для прокрутки кранів, бо бити далі настрою геть не було.
– Та скіки є вже. А як зірву, то хай цих дуріків знизу хоч по вуха заллє, заїбали!
Але й сил замінити крани не стало. Палець пульсував болем, що віддавав у руку.
– Холєра, заміню завтра, – тупнув ногою і подивився вниз. – Довольні?
Втомлено пошкандибав до ванни, стягнув одяг, скривившись від болю, і нахилився пополоскати рота. Сплюнув і здивовано побачив кров.
– Шо за…
Підвів голову і розкрив рота, щоб роздивитись у дзеркалі. Стенув плечима і продовжив вечірній моціон. Відчув, що його похитує, як при високій температурі.
– Це бухгалтерка, сука, заразила!
Тіло палало, тож як був, голяка, впав на диван.
Прокинувся не від будильника, а через різкий біль у животі.
– Сука! Блять, то шо це такееее, – останній звук потонув у блювоті, що полилась з нього, наче вода. Він ледь встиг перехилитись через край дивану. Щось наче різало його зсередини і рана все ширшала.
Раптом усвідомив, що не відчуває праву руку. Відлежав, чи…
Потоки блювоти зменшились, хоч і не припинились. Він підповз ближче до тумби та клацнув лампу. Ледь не закричав від побаченого, але крик потонув у блювотинні.
А блював він кров’ю.
Поглянув на свою правицю і побачив геть посинілу шкіру. В нього що, гангрена? Спробував сісти. Тіло більше не здригалось від блювотних спазмів, але кров продовжувала цівкою текти підборіддям.
«Матінко рідна.»
Здоровою рукою він спробував зняти пов’язку з пораненого пальця, але та прилипла намертво. Він продовжував смикати і раптом палець, разом із бинтом, із чавканням відокремився від долоні. З його обрубка повалив густий гній, наче вся рука перетворилась на тюбик пасти з гною, а палець був кришкою.
Живіт знову простромило болем. Він зігнувся у нових блювотних позивах і з жахом побачив, що кров з нього ллється разом зі згустками крові та чимось твердим, схожим на зуби. А коли спазм стих, він провів язиком по деснах і похолов. Зубів він більше не мав. Замість них тепер були дірки, з яких сочилось щось в’язке.
Він сплюнув густий гній. Втупився поглядом на місце, де раніше був палець. Згадав, як сьогодні на роботі йому казали:
– Що, правда сам плитку збивати будеш? Ти диви обережно, бо в цих будинках вона стара. Не торкайся збитих країв руками, а не то моментальне зараження – не встигнеш і швидку викликати.
Він здригнувся від стуку по батареї.
«От їблани. Спати вам, сука, не даю? Чи кров зі стелі крапає? Ух, сука, заїбали!»
Він впав навколішки і, спираючись на поки здорову руку, поповз до виходу з квартири. Біля кухні затримався, розглядаючи совок.
«Ви мені ще, сука, гучніше постучіть!»
Він припіднявся, провернув ключ у дверях, схопив лівицею шматок плитки з совка, що боляче впився у долоню, і поповз геть із квартири, залишаючи по собі слід з крові та гною.
«Скіки тут живу, весь час мені рота закрити хочуть. Тихіше та тихіше. Самі скоро, сука, тихими будете!»
Він харкав та гучно блював. І поки сповз на поверх нижче, майже всі сусіди вийшли на шум.
– Господи! Вам зле? Саша, викликай швидку!
Він навіть не намагався відповісти. Повз до їбанатів, що жили під ним. Зрадів, коли ті нарешті теж прочинили двері на шум.
– Що тут… Ай!
Жінка у халаті відскочила, а потім нахилилась і висмикнула гострий шматок плитки з ноги. Визирнула на сходовий майданчик і скривилась від запаху гнилої калюжі перед дверима.
