Трахни - і здохни

І тут у двері квартири малої збоченки Ганнич голосно постукали. Я похолов. Стукіт перейшов у гепання металевими пластинами в носаках берців.

Ганнич спокійно сиділа й курила вже якусь-то папіросу поспіль.

«Сука! — промайнуло в голові. — Це по мене». Я кинувся у ванну й замкнувся, хоч і знав — не допоможе. Вони мене вистежили.

Почув, як двері розчахнулися, мимоволі відсахнувся й зачепив дверну ручку — дебіл. Одразу ж зовні зачовгали швидкі кроки. Шпінгалет від ривка відлетів аж до стіни.

— Ну що, блядь, добігався? Де бабки? — гаркнув до мене всуціль татуйований фрік і схопив за шию. Я скривився.

Усередині стояло ще двоє. Один із зеленим ірокезом і позеленілим обличчям демонстративно чухав яйця крізь джинси й голосно шморгав носом. Інший персонаж у чорному трико й високих латексних ботфортах підійшов і чмокнув Ганнич у щоку, манірно відганяючи папіросний дим, який вона видихнула йому просто в очі.

— Хуй сосіть, йобане шапіто, — заскиглив я і спробував вивернутися. Але татуйований, міцно тримаючи, смикнув мене на середину кімнати й копнув під сраку.

Я розумів: утекти не вдасться. То хоч наостанок повийобуюсь. І щойно фрік відпустив, показав їм два факи.

— Ну блядь! — гаркнув чувирло з ірокезом і вліпив мені хук. — Ділінджер непижджений.

Я подивився на Ганнич. Дівка кудись тупилася порожнім поглядом, затягуючись папіросою. Я обернувся та вперся поглядом у дуло ствола. І мимоволі обісцявся. Татуйований зиркнув на мої штани, криво посміхнувся та сказав:

— Дрочи, сикло. І кажи, де бабки, поки дрочиш.

— Від’їбись. Не знаю нічого.

— Дрочи і згадуй! Або ствол у сраку, — трійця заржала й посунула на мене.

І я таки поволі спустив труси та взявся тремтячими руками за головку. Кілька разів шарпнув.

— Бляді б тебе виїбали в рот, хто так дрочить? Хемич, покажи майстер-клас! — скомандував татуйований тому, що в трико.

Присадкуватий дегенерат за крок опинився поруч й одразу вхопив мої яйця рукою, стиснувши їх так, що було одночасно і боляче, і кайфово. Член миттю сіпнувся вгору. Чувак у трико відсунув крайню плоть великим пальцем і провів гострим нігтем по вуздечці. Мене пересмикнуло.

— Спокійно, малий, спокійно, — лагідно прошепотів він мені у вухо. Потім наплював у долоню так, що аж капало з неї.

Хемич обхопив мій член рукою. Він так майстерно чергував короткі й довгі рухи, що за неповну хвилину мене, попри страх, накрило, і я мимоволі заплющився. Раптом усе припинилося. Я розплющив очі. І побачив перед собою похилену спину й вигини виголеної сраки. Хемич, що вже встиг зняти своє дебільне трико, вилискуючи ботфортами, завзято розтулив сідниці, і на мене дивилося його коричнювате очко. Захотілося блюнути.

— Пхай! — наказав він.

— Нє, це вже нахуй не годиться. Ви ж по бабки прийшли, — запротестував я, нагинаючись підтягнути труси. Але одразу ж відчув холод біля скроні, почув сухе клацання запобіжника.

— Ну ж по-доброму попросили, малий, — проказав бовдур з ірокезом. — А бабки ще з тебе виб’ємо.

Я зажмурився, примостився і, ковтаючи нудоту, штовхнув.

Усередині Хемича було туго й тепло. Перші несміливі фрикції переросли в сильніші, коли дуло притиснулося до голови міцніше. Чувак у ботфортах важко захрипів і по-звірячому загарчав. І щось у мене всередині перемкнулося. Я ввійшов у раж. Штовхав своїм членом все глибше та швидше, поки спалах скаженого оргазму не вдарив у мозок з такою силою, що на момент я відключився, ніби крізь пелену туману чуючи власні крики. Сперма виривалася з мене під таким тиском, мов «ментос» кинули в кока-колу. М’язи скорочувалися без упину. Це було неможливо витримати. Я вхопив Хемича за боки міцною хваткою, і той заверещав від болю. І тієї миті фрік з ірокезом натиснув гачок. Куля прошила мої мізки, і я повалився на підлогу, зі ще стоячим прутнем, вимащеним лайном Хемича.

Татуйований обмацав мене та знайшов ключі.

— Треба перерити його хату. Сунем.

Ганнич сиділа на дивані, підпалюючи чергову папіросу. Трійця, навіть не глянувши в її бік, вийшла з квартири. Тоді дівка дістала з-під себе конверт, вийняла звідти товсту пачку баксів, встала й, перераховуючи зелені сотні, спокійно пішла на кухню робити каву. Ніби нічого не сталося. Мов посеред її квартири не було мого трупа й калюжі темної крові під ним, що розпливалася дедалі більше.